| Розкриття суттєвої інформації про облікову політику |
Облікові політики - конкретні принципи, основи, домовленості, правила та практика, затверджені керівництвом ПрАТ «Фірма «Полтавпиво» та застосовані ним при складанні та поданні фінансової звітності. МСФЗ наводить облікові політики, які, за висновком РМСБО, дають змогу скласти таку фінансову звітність, яка міститиме доречну та достовірну інформацію про операції, інші події та умови, до яких вони застосовуються. Такі політики не застосовуються, якщо вплив їх застосування є несуттєвим.
Облікова політика ПрАТ «Фірма «Полтавпиво» розроблена та затверджена керівництвом відповідно до вимог МСБО 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки» та інших чинних МСФЗ, зокрема, МСФЗ 9 «Фінансові інструменти» та МСФЗ 15 «Дохід від договорів з клієнтами».
Якісні характеристики фінансової інформації: суттєвість; зіставність; безперервність; достовірність подання; своєчасність; послідовність; зрозумілість.
Ведення бухгалтерського обліку та складання фінансових звітів (крім Звіту про рух грошових коштів) проводиться згідно принципу нарахування так, щоб результати операцій та інших подій відображались в облікових регістрах і фінансових звітах тоді, коли вони мали місце, а не тоді, коли Товариство отримує чи сплачує кошти.
При веденні обліку і складанні звітності Товариство також враховує вимоги Законів України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», «Про акціонерні товариства», вимоги Статуту з метою забезпечення своєчасного надання достовірної інформації користувачам фінансової звітності.
Визнання, первісна оцінка, подальша оцінка відповідних активів та зобов’язань, припинення їх визнання визначаються відповідними МСФЗ.
Доходи в Звіті про прибутки та збитки відображаються в тому періоді, коли вони були зароблені, а витрати - на основі відповідності цим доходам, що забезпечить визначення фінансового результату звітного періоду співставленням доходів звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів.
Зміни в Обліковій політиці допускаються у разі:
- якщо зміни вимагаються МСФЗ;
- якщо зміни Облікової політики забезпечать більш достовірне відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності.
Обраний метод оцінки активів без внесення змін в облікову політику змінюватись не може. Не вважаються змінами в Обліковій політиці події або операції, що відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій, або такі, що не відбувалися раніше. |
| Опис облікової політики щодо витрат на позики |
Підприємство для складання фінансової звітності застосовує підхід до обліку витрат
на позики, відображений в МСБО 23 «Витрати на позики».
МСБО 23 не застосовуэться до витрат на позики, що безпосередньо відносяться до придбання, будівництва або виробництва:
а) кваліфікованого активу, що оцінюється за справедливою вартістю; або
б) запасів, які виробляються або іншим чином виготовляються постійно або серійно у великій кількості.
Витрати на позики, що безпосередньо відносяться до придбання, будівництва або виробництва кваліфікованого активу, є частиною собівартості такого активу. Інші витрати на позики визнаються як витрати.
Витрати на позики - витрати на сплату відсотків та інші витрати, понесені Підприємством у зв'язку із запозиченням коштів.
Кваліфікований актив - це актив, який обов'язково потребує суттєвого періоду для підготовки його до використання за призначенням чи для реалізації.
Витрати на позики можуть включати:
а) витрати на сплату відсотків, обчислені за допомогою методу ефективного відсотка,
б) фінансові витрати, пов'язані з фінансовою орендою і визнані згідно з МСФЗ;
в) курсові різниці, які виникають унаслідок отримання позик в іноземній валюті, якщо вони розглядаються як коригування витрат на сплату відсотків.
Залежно від обставин, наступні активи можуть бути кваліфікованими активами: запаси; основні засоби; нематеріальні активи; інвестиції у нерухомість.
Фінансові активи та запаси, які виробляються або іншим чином виготовляються протягом короткого проміжку часу, не є кваліфікованими активами. Активи, готові для використання за призначенням або для реалізації, коли вони придбані, не є кваліфікованими активами.
Підприємство капіталізує витрати на позики, які безпосередньо відносяться до придбання, будівництва або виробництва кваліфікованого активу як частина собівартості цього активу. Підприємство визнає інші витрати на позики як витрати в тому періоді, у якому вони були понесені.
Витрати на позики, які безпосередньо відносяться до придбання, будівництва або виробництва кваліфікованого активу, є тими витратами на позики, яких можна було б уникнути, якби не робилися витрати на кваліфікований актив. Якщо Підприємство позичає кошти конкретно з метою отримання певного кваліфікованого активу, то воно визначає суму витрат на позики, яка підлягає капіталізації щодо цього активу, як фактичні витрати на позику, понесені протягом певного періоду, за вирахуванням будь-якого інвестиційного прибутку від тимчасового інвестування цих позичених коштів.
Якщо кошти позичені взагалі й використовуються з метою отримання кваліфікованого активу, то суму витрат на позики, яка підлягає капіталізації, слід визначати шляхом застосування норми капіталізації до витрат на цей актив. Норма капіталізації повинна бути середньозваженою величиною витрат на позики стосовно всіх непогашених позик Підприємства протягом цього періоду, а не лише позик, які були здійснені конкретно з метою отримання кваліфікованого активу. Сума витрат на позики, капіталізована Підприємством протягом періоду, не повинна перевищувати суму витрат на позики, понесених протягом цього періоду.
Підприємство починає капіталізувати витрати на позики як частину собівартості кваліфікованого активу з дати початку капіталізації. Датою початку капіталізації є дата, коли Підприємство вперше виконує всі умови, наведені нижче, а саме:
а) воно понесло витрати, пов'язані з активом;
б) воно понесло витрати на позики;
в) воно веде діяльність, необхідну для підготовки активу до його використання за призначенням або продажу.
Підприємство призупиняє капіталізувати витрати на позики протягом тривалих періодів, у яких воно призупиняє активну розробку кваліфікованого активу.
Підприємство припиняє капіталізувати витрати на позики, якщо по суті, вся діяльність, необхідна для підготовки кваліфікованого активу до його передбаченого використання або продажу, завершена.
Якщо Підприємство здійснює будівництво кваліфікованого активу частинами і кожна частина може використовуватися, коли ще ведеться будівництво інших частин, Підприємство припиняє капіталізацію витрат на позики, якщо воно завершило, головним чином, усю діяльність, необхідну для підготовки цієї частини до її запланованого використання або реалізації.
Підприємство розкриває у Примітках до фінансової звітності:
а) суму витрат на позики, капіталізовану протягом періоду;
б) норму капіталізації, яка використовується для визначення суми витрат на позики, які підлягають капіталіза |
| Опис облікової політики щодо грошових потоків |
Грошові кошти включають кошти на поточних рахунках у банках, а також банківські депозити.
Еквіваленти грошових коштів – це короткострокові, високоліквідні інвестиції, які вільно конвертуються у відомі суми грошових коштів і яким притаманний незначний ризик зміни вартості. Інвестиція визначається зазвичай як еквівалент грошових коштів тільки в разі короткого строку погашення, наприклад, протягом не більше ніж три місяці з дати придбання.
Грошові кошти та їх еквіваленти визнаються за умови відповідності критеріям визнання активами.
Подальша оцінка грошових коштів здійснюється за справедливою вартістю, яка дорівнює їх номінальній вартості.
Депозит (вклад) – це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під відсоток або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Депозит визнається у звіті про фінансовий стан тоді і лише тоді, коли Товариство стає стороною контрактних положень щодо цього інструменту.
Первісна оцінка депозиту здійснюється за його справедливою вартістю, яка зазвичай дорівнює його номінальній вартості. Витрати за операцією, навіть якщо вони прямо відносяться до укладання договору про депозит, не включаються до первісної оцінки депозиту, а визнаються витратами періоду.
Депозити, які відповідають критерію договірних грошових потоків, що містять лише погашення основного боргу та відсотків на нього, після первісного визнання обліковуються за амортизованою собівартістю.
Вартість очікуваних грошових потоків за депозитом – це теперішня вартість грошових потоків (виплат за депозитним договором), які очікуються до отримання відповідно до графіку виплат, дисконтованих за депозитними ставками. Справедлива вартість очікуваних грошових потоків відображає нинішні ринкові очікування стосовно таких майбутніх грошових потоків.
У разі обмеження права використання коштів на поточних рахунках у банках (наприклад, у випадку призначення НБУ в банківській установі тимчасової адміністрації) ці активи можуть бути класифіковані у складі непоточних активів.
Подальша оцінка депозитів у разі призначення НБУ в банківській установі тимчасової адміністрації або ухвалення НБУ рішення про ліквідацію банківської установи здійснюється в сумі очікуваних надходжень грошових коштів з урахуванням ймовірності та строку їх повернення.
У випадку прийняття НБУ рішення про ліквідацію банківської установи та відсутності ймовірності повернення грошових коштів, визнання їх як активу припиняється і їх вартість відображається у складі збитків звітного періоду.
Товариство визнає банківські депозити зі строком погашення від чотирьох до дванадцяти місяців з дати фінансової звітності, в разі, якщо дострокове погашення таких депозитів ймовірно призведе до значних фінансових втрат, в складі поточних фінансових інвестицій. |
| Опис облікової політики щодо відстроченого податку на прибуток |
Відстрочений податок розраховується за балансовим методом обліку зобов'язань та являє собою податкові активи або зобов'язання, що виникають у результаті тимчасових різниць між балансовою вартістю активу чи зобов'язання в балансі та їх податковою базою.
Відстрочені податкові зобов'язання визнаються, як правило, щодо всіх тимчасових різниць, що підлягають оподаткуванню. Відстрочені податкові активи визнаються з урахуванням ймовірності наявності в майбутньому оподатковуваного прибутку, за рахунок якого можуть бути використані тимчасові різниці, що підлягають вирахуванню. Балансова вартість відстрочених податкових активів переглядається на кожну дату й зменшується в тій мірі, у якій більше не існує ймовірності того, що буде отриманий оподаткований прибуток, достатній, щоб дозволити використати вигоду від відстроченого податкового активу повністю або частково.
Відстрочений податок розраховується за податковими ставками, які, як очікується, будуть застосовуватися в періоді реалізації відповідних активів або зобов'язань. Товариство визнає поточні та відстрочені податки як витрати або дохід і включає в прибуток або збиток за звітний період, окрім випадків, коли податки виникають від операцій або подій, які визнаються прямо у власному капіталі або від об'єднання бізнесу.
Товариство визнає поточні та відстрочені податки у капіталі, якщо податок належить до статей, які відображено безпосередньо у власному капіталі в тому самому чи в іншому періоді. |
| Опис облікової політики щодо амортизаційних витрат |
4.12. Строк корисного використання по групах однорідних об'єктів основних засобів
визначається спеціально призначеною комісією. Строк корисного використання об'єктів основних засобів, отриманих в лізинг, встановлюється рівним терміну дії договору лізингу (терміну сплати лізингових платежів). Мінімально допустимі строки корисного використання основних засобів за групами:
Назва групи ОЗ років
Будівлі, споруди і передавальні пристрої:
будівлі 20
споруди 15
передавальні пристрої 10
Машини та обладнання 2
Холодильне обладнання з малим строком використання 2
Транспортні засоби 5
Інструменти, прилади, інвентар, меблі 2
Зонти, шатри з малим строком використання 2
Інші основні засоби 12
Інвентарна тара 6
4.13. Амортизацію активу починають, коли він стає придатним для використання, тобто коли він доставлений до місця розташування та приведений у стан, у якому він придатний до експлуатації у спосіб, визначений управлінським персоналом. Амортизаційні відрахування за кожен період визнаються у прибутку чи збитку, якщо вони не включені до балансової вартості іншого активу.
4.14. Амортизація основних засобів нараховується прямолінійним методом з метою рівномірного зменшення первісної вартості до ліквідаційної вартості протягом строку їх експлуатації з використанням таких щорічних норм (максимальне значення):
Назва групи ОЗ Норма, у %
Будівлі, споруди і передавальні пристрої:
будівлі 5,00%
споруди 6,67%
передавальні пристрої 10%
Машини та обладнання 50,00%
Холодильне обладнання з малим строком використання 50,00%
Транспортні засоби 20,00%
Інструменти, прилади, інвентар, меблі 50,00%
Зонти, шатри з малим строком використання 50,00%
Інші основні засоби 8,33%
Інвентарна тара 16,67%
Капiтальнi вкладення в орендованi примiщення амортизувати протягом термiну їх корисного використання
4.15. Суму активу, що амортизується, визначають після вирахування його ліквідаційної вартості. Ліквідаційна вартість – це сума грошових коштів, яку Підприємство очікує отримати за актив при його вибутті після закінчення терміну його корисного використання, за вирахуванням витрат на його вибуття. У випадку якщо ліквідаційну вартість об'єктів основних засобів оцінити неможливо, або вона не суттєва по сумах, ліквідаційна вартість не встановлюється.
4.16. Ліквідаційна вартість, строки корисного використання і метод нарахування амортизації переглядаються на кінець кожного фінансового року постійно діючою інвентаризаційною комісією за результатами річної інвентаризації.. Вплив будь-яких змін, що виникають від оцінок, зроблених у попередні періоди, ураховується як зміна облікової оцінки.
4.17. Амортизацію активу припиняють на одну з двох дат, яка відбувається раніше: на дату, з якої актив класифікують як утримуваний для продажу (або включають до ліквідаційної групи, яку класифікують як утримувану для продажу) згідно з МСФЗ 5, або на дату, з якої припиняють визнання активу. Отже, амортизацію не припиняють, коли актив не використовують або він вибуває з активного використання (крім консервації), доки актив не буде амортизований повністю.
4.18. Рiшенням iнвентаризацiйної комiсiї Підприємства щорiчно визначається ступiнь втрати корисностi основних засобiв за групами. У разі наявності факторів знецінення, основні засоби відображаються за мінусом збитків від знецінення згідно з МСБО 36 «Зменшення корисності активів». Збиток від зменшення корисності - це сума, на яку балансова вартість активу перевищує суму його очікуваного відшкодування. Сума очікуваного відшкодування - це більша з двох оцінок: справедливої вартості за вирахуванням витрат на продаж активу або вартості його використання.
4.19. Припинення визнання балансової вартості об'єкта основних засобів здійснюється:
а) після вибуття, або
б) коли не очікують майбутніх економічних вигід від його використання або вибуття.
Прибуток чи збиток, що виникає від припинення визнання об'єкта основних засобів, включається до прибутку чи збитку, коли припиняється визнання об'єкта (якщо МСФЗ 16 не вимагає іншого після продажу з подальшою орендою). Прибутки не класифікуються як дохід.
4.20. Основні засоби, що призначені для продажу та відповідають критеріям визнання,
обліковуються відповідно до МСФЗ 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу, та
припинена діяльність» |
| Опис облікової політики щодо припинення визнання фінансових інструментів |
Оцінка фінансових інструментів при первісному визнанні
За винятком торговельної дебіторської заборгованості, Підприємство під час первісного визнання оцінює фінансовий актив або фінансове зобов'язання за його справедливою вартістю плюс або мінус (у випадку фінансового активу або фінансового зобов'язання, що не оцінюються за справедливою вартістю через прибуток або збиток) витрати на операцію, що можуть бути безпосередньо віднесені на придбання або випуск фінансового активу або фінансового зобов'язання. Витрати на операцію, які прямо відносяться до придбання фінансового активу, не включаються до їх вартості при первісній оцінці для фінансових активів, які класифікуються як такі, що оцінюються за справедливою вартістю, а визнаються у складі прибутку або збитку.
Справедливою вартістю фінансового інструменту при первісному визнанні зазвичай є ціна операції (тобто справедлива вартість наданої або отриманої компенсації), підтвердженням якої можуть бути інші поточні угоди з тим самим фінансовим інструментом, що спостерігаються на ринку. Водночас, якщо частина компенсації була надана або одержана не за фінансовий інструмент, то Підприємство оцінює справедливу вартість фінансового інструмента. Справедлива вартість – це сума, на яку можна обміняти актив або за допомогою якої можна врегулювати зобов’язання під час здійснення угоди на загальних умовах між добре обізнаними непов’язаними сторонами, що діють на добровільних засадах. Справедлива вартість являє собою поточну ціну пропозиції для фінансових активів та ціну попиту для фінансових зобов’язань, що котируються на активному ринку. Для визначення справедливої вартості певних фінансових інструментів, щодо яких відсутня інформація про ринкові ціни із зовнішніх джерел, використовуються такі методики оцінки, як модель дисконтування грошових потоків, оціночні моделі, що базуються на даних про останні угоди, здійснені між непов’язаними сторонами, або аналіз фінансової інформації про об’єкти інвестування.
Якщо визначено, що ціна операції при первісному визнанні не відповідає справедливій вартості фінансового інструмента, то такий інструмент обліковується на цю дату таким чином:
а) за справедливою вартістю, якщо така вартість підтверджується ціною котирування (біржовим курсом) на активному ринку для ідентичного активу або зобов'язання (тобто вхідними даними 1 рівня), або побудована за методикою оцінювання, яка у якості базових даних використовує тільки дані відкритих ринків. Якщо відповідних відкритих даних немає, що передбачається в ситуаціях коли діяльність ринку для активу або зобов’язання на дату оцінки незначна, або її взагалі немає, слід використовувати закриті вхідні дані для оцінки справедливої вартості. Прибуток або збиток при початковому визнанні визнається лише у тому випадку, якщо існує різниця між справедливою вартістю та ціною операції ( угоди);
(б) у всіх інших випадках, за справедливою вартістю, відкоригованою з відстроченням різниці між справедливою вартістю при первісному визнанні та ціною операції. Після первісного визнання Підприємство визнає таку відстрочену різницю як прибуток або збиток лише в тому обсязі, в якому вона обумовлена зміною в певному чиннику (в тому числі, в часі), який учасники ринку брали б до уваги при визначенні ціни такого активу чи зобов'язання.
При первісному визнанні Підприємство оцінює торговельну дебіторську заборгованість за ціною операції (згідно з визначенням, наведеним у МСФЗ 15), якщо торговельна дебіторська заборгованість не містить значного компоненту фінансування згідно з МСФЗ 15, або якщо на момент укладення договору очікується, що період між часом, коли Підприємство передає обіцяний товар або послугу клієнтові, та часом, коли клієнт платить за такий товар або послугу, становитиме не більше одного року.Подальша оцінка фінансових інструментів.
Після первісного визнання Підприємство оцінює фінансовий актив:
(а) за амортизованою собівартістю;
(б) за справедливою вартістю через інший сукупний дохід; або
(в) за справедливою вартістю через прибуток або збиток.
Підприємство застосовує до фінансових активів, які оцінюються за амортизованою собівартістю та за справедливою вартістю через інший сукупний дохід, вимоги щодо зменшення корисності.
Якщо фінансовий інструмент, що був раніше визнаний як фінансовий актив, оцінюється за справедливою вартістю через прибуток або збиток, а його справедлива вартість стає нижчою за нуль, то він є фінансовим зобов'язанням, що оцінюється за амортизованою собівартістю. Водночас, гібридні договори, основні договори яких є фінансовими активами, завжди оцінюються як фінансові активи.
Визначення чотирьох категорій фінансових інструментів
Інвестиції, утримувані до погашення - це непохідні фінансові активи з фіксованими платежами або платежами, які підлягають визначенню, а також фіксованим строком погашення, що їх Підприємство має реальний намір та здатність утримувати до погашення, інші, ніж:
а) ті, що їх Підприємство після первісного визнання визначає як оцінені за справедливою вартістю з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;
б) ті, що їх Підприємство визначає як утримувані для продажу;
в) ті, що відповідають визначенню позик та дебіторської заборгованості.
Підприємство не класифікує будь-які фінансові активи як утримувані до погашення, якщо воно протягом поточного фінансового року (або двох попередніх фінансових років) продало або перекласифікувало більше, ніж незначну кількість утримуваних до погашення інвестицій до дати погашення (більша, ніж незначна відносно загальної кількості утримуваних до погашення інвестицій).
Інвестиції, утримувані до погашення, обліковуються за амортизованою собівартістю із застосовуванням методу ефективного відсотка.
Амортизована собівартість - це первісна вартість інструмента мінус виплати основної суми, плюс (або мінус) накопичена амортизація будь якої різниці між цією первісною сумою та сумою погашення та мінус будь-яке зменшення корисності.
Строк погашення та періодичність погашення встановлюється виходячи з прогнозованих даних на підставі попереднього досвіду.
Позики та дебіторська заборгованість - це непохідні фінансові активи з фіксованими платежами або платежами, які підлягають визначенню та не мають котирування на активному ринку, за винятком тих:
а) що їх Підприємство має намір продати негайно або в найближчий час, що їх слід класифікувати як утримувані для продажу, а також тих, що їх Підприємство після первісного визнання визначає за справедливою вартістю з відображенням переоцінки як прибутку або збитку;
б) що їх Підприємство після первісного визнання визначає як доступні для продажу,
в) щодо яких утримувач може не відшкодувати значною частиною всю суму початкової інвестиції, з інших причин, ніж зменшення кредиту, які слід класифікувати, як доступні для продажу.
Частка, придбана у пулі активів, які не є позиками або дебіторською заборгованістю (наприклад, частка у взаємному фонді або подібному фонді), також не є позикою або дебіторською заборгованістю.
Позики та дебіторська заборгованість є фінансовими активами, що утримуються Підприємством за бізнес-моделлю, метою якої є утримання активів для одержання договірних грошових потоків. Управління ними здійснюється для реалізації грошових потоків шляхом одержання договірних платежів протягом строку дії інструмента.
Позики та дебіторська заборгованість після первинного визнання обліковуються за амортизованою собівартістю із застосовуванням методу ефективного відсотка.
Фінансовий актив або фінансове зобов'язання за справедливою вартістю з відображенням переоцінки як прибутку або збитку - це фінансовий актив або фінансове зобов'язання, які задовольняють будь-яку з таких умов:
а) класифікуються як утримувані для продажу. Фінансовий актив або фінансове зобов'язання класифікуються як утримувані для продажу, якщо:
i) придбані або створені в основному з метою продажу або викупу в близькому майбутньому;
ii) при первісному визнанні є частиною портфеля ідентифікованих фінансових інструментів, якими управляють разом та щодо яких існують свідчення останньої фактичної схеми отримання короткострокового прибутку,
або
iii) є похідним інструментом (за винятком похідного інструмента, який є контрактом фінансової гарантії або призначеним інструментом та інструментом ефективного хеджування);
б) після первісного визнання він призначається Підприємством як оцінений за справедливою вартістю з відображенням переоцінки як прибутку або збитку.Фінансові активи, доступні для продажу - це непохідні фінансові активи, призначені як доступні для продажу і не класифіковані як: а) позики та дебіторська заборгованість; б) утримувані до строку погашення інвестиції або в) фінансові активи за справедливою вартістю з відображенням переоцінки як прибутку або збитку.
Фінансові активи, доступні для продажу, обліковуються за справедливою вартістю з визнанням змін їх вартості в іншому сукупному доході. |
| Опис облікової політики щодо визначення компонентів грошових коштів та їх еквівалентів |
Грошові кошти складаються з коштів на поточних рахунках у банках та в касі Підприємства.
Еквіваленти грошових коштів – це короткострокові, високоліквідні інвестиції, які вільно конвертуються у відомі суми грошових коштів і яким притаманний незначний ризик зміни вартості. Інвестиція визначається зазвичай як еквівалент грошових коштів тільки в разі короткого строку погашення, наприклад, протягом не більше ніж три місяці з дати придбання.
Грошові кошти та їх еквіваленти можуть утримуватися, а операції з ними проводитися в національній валюті та в іноземній валюті.
Грошові кошти та їх еквіваленти визнаються за умови відповідності критеріям визнання активами.
Первісна та подальша оцінка грошових коштів та їх еквівалентів здійснюється за справедливою вартістю, яка дорівнює їх номінальній вартості.
Депозити, які відповідають критерію договірних грошових потоків, що містять лише погашення основного боргу та відсотків на нього, після первісного визнання обліковуються за амортизованою собівартістю.
У разі обмеження права використання коштів на поточних рахунках у банках (наприклад, у випадку призначення НБУ в банківській установі тимчасової адміністрації) ці активи можуть бути класифіковані у складі не поточних активів. У випадку прийняття НБУ рішення про ліквідацію банківської установи та відсутності ймовірності повернення грошових коштів, визнання їх як активу припиняється і їх вартість відображається у складі збитків звітного періоду.
На дату складання фінансової звітності згідно МСБО 21 «Вплив змін валютних
курсів» всі монетарні статті, що враховуються в іноземній валюті перераховуються та
відображаються у Балансі за курсом НБУ на дату складання звітності.
Курсові різниці, що виникають при перерахунку, відображаються підсумовуючим
підсумком у звіті про фінансові результати того періоду, в якому вони виникли. |
| Опис облікової політики щодо прибутку на акцію |
Товариство представляє показники базисного та розбавленого прибутку на акцію щодо своїх звичайних акцій керуючись МСБО 33 «Прибуток на акцію».
Суми базового прибутку на акцію розраховано шляхом розподілу чистого прибутку за рік, що припадає на власників звичайних акцій Товариства, на середньозважену кількість звичайних акцій в обігу протягом року. |
| Опис облікової політики щодо виплат працівникам |
Товариство визнає короткострокові виплати працівникам як витрати та як зобов'язання за вартістю погашення після вирахування будь-якої вже сплаченої суми. Товариство визнає очікувану вартість короткострокових виплат працівникам за відсутності як забезпечення відпусток - під час надання працівниками послуг, які збільшують їхні права на майбутні виплати відпускних. |
| Опис облікової політики щодо витрат |
Витрати визнаються за методом нарахування.
Витрати – це зменшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або у вигляді виникнення зобов’язань, результатом чого є зменшення чистих активів, за винятком зменшення, пов’язаного з виплатами власникам.
Визначення витрат включає збитки та витрати, які виникають під час звичайної діяльності Товариства. Витрати, що виникають під час звичайної діяльності, включають, наприклад, собівартість реалізованої продукції, заробітну плату та амортизацію. Вони, як правило, мають форму вибуття або амортизації активів, таких як грошові кошти та їх еквіваленти, запаси, основні засоби.
Збитки відображають інші статті, які відповідають визначенню витрат і можуть виникати або не виникати в ході звичайної діяльності Товариства. Збитки означають зменшення економічних вигід, що своєю суттю не відрізняються від інших витрат, і включають, наприклад, збитки в результаті стихійних лих, таких як пожежа або повінь, а також ті, що виникають після вибуття непоточних активів.
Визначення витрат охоплює також нереалізовані збитки, наприклад, такі, які виникають у результаті зростання обмінного курсу іноземної валюти щодо позички в цій валюті. Коли збитки визнають у звіті про прибутки та збитки, їх відображають окремо, оскільки інформація про них є корисною для прийняття економічних рішень. Збитки відображаються у звітах без пов'язаного з ними доходу.
Витрати визнаються у звіті про прибутки та збитки за умови відповідності визначенню та одночасно з визнанням збільшення зобов’язань або зменшення активів.
Витрати визнаються у звіті про прибутки та збитки, коли видатки не надають майбутніх економічних вигід або тоді та тією мірою, якою майбутні економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати визнанню як активу у звіті про фінансовий стан. Витрати визнаються у звіті про прибутки та збитки також у тих випадках, коли виникають зобов’язання без визнання активу.
Витрати, понесені у зв'язку з отриманням доходу, визнаються у тому ж періоді, що й відповідні доходи.
Обліку підлягають фактично понесені витрати (які мають документальне підтвердження їх здійснення), або прогнозовані витрати, за бухгалтерською довідкою, затвердженою в порядку, встановленому керівництвом Товариства (наприклад, нарахування резерву кредитних збитків).
Витрати класифікуються згідно Плану рахунків. Адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні, фінансові та інші витрати вважаються витратами періоду та відображаються в складі прибутків (збитків).
Доцільність витрат, правильність розподілу їх згідно з видами витрат підтверджується підписами виконавця та затверджується керівником.
Витрати майбутніх періодів визнаються шляхом систематичного розподілу їх вартості між звітними періодами, протягом яких вони будуть забезпечувати одержання економічних вигід.
Транспортно-заготівельні, монтажно - налагоджувальні та інші витрати, пов’язані з придбанням запасів, необоротних активів, які включаються до вартості придбання, не включаються до складу витрат, а підлягають віднесенню на відповідні рахунки обліку необоротних активів та запасів. |
| Опис облікової політики щодо оцінки справедливої вартості |
Справедлива вартість згідно МСФЗ 13 «Оцінка справедливої вартості» - це ринкова оцінка, а не оцінка з урахуванням специфіки суб'єкта господарювання. Мета оцінки справедливої вартості - визначити ціну, за якою відбувалася б звичайна операція продажу актива чи передачі зобов'язання між учасниками ринку на дату оцінки за нинішніх ринкових умов (тобто вихідну ціну на дату оцінки з точки зору учасника ринку, який утримує актив або має зобов'язання, складаючи ціну актива або зобов'язання, в тому числі застосовуючи припущення про ризик).
Коли придбано актив або взято зобов'язання в операції обміну такого актива або зобов'язання, ціна операції - це ціна, сплачена за придбання актива або отримана за взяття зобов'язання (тобто ціна входження). З протилежного боку, справедлива вартість актива або зобов'язання - це ціна, яка була б отримана за продаж актива або сплачена за передачу зобов'язання (тобто ціна виходу). Суб'єкти господарювання не обов'язково продають активи за цінами, сплаченими при їх придбанні і не обов'язково передають зобов'язання за цінами, отриманими на момент їх прийняття.
В багатьох випадках ціна операції дорівнюватиме справедливій вартості (наприклад, це може бути у випадку, коли на дату операції операція придбання актива відбувається на ринку, на якому актив був би проданий).
Визначаючи, чи дорівнює справедлива вартість при первісному визнанні ціні операції, Підприємство має врахувати всі чинники, характерні для даної операції та актива чи зобов'язання. Якщо актив або зобов'язання оцінюється за справедливою вартістю, і ціна операції відрізняється від справедливої вартості, то Підприємство визнає отриманий в результаті прибуток або збиток у прибутку або збитку, окрім випадків, коли МСФЗ передбачає інше.
Три широко застосовувані методи оцінки вартості: ринковий підхід, витратний підхід та дохідний підхід. Для оцінки справедливої вартості Підприємство застосовує методи оцінки вартості, що відповідають одному або кільком зазначеним підходам.
Активом або зобов'язанням, оціненим за справедливою вартістю, може бути або:
а) окремий актив або зобов'язання (наприклад, фінансовий інструмент або нефінансовий актив); або
б) група активів, група зобов'язань або група активів та зобов'язань (наприклад, одиниця, яка генерує грошові кошти, або бізнес).
Оцінка справедливої вартості - це оцінка конкретного актива або зобов'язання, оскільки вони є основним предметом облікової оцінки. МСФЗ 13 також застосовується до власних інструментів капіталу, оцінених за справедливою вартістю.
Оцінюючи справедливу вартість, Підприємство бере до уваги характеристики актива або зобов'язання, які учасники ринку взяли б до уваги, визначаючи ціну актива або зобов'язання на дату оцінки, а саме:
а) стан та місце розташування актива; та
б) обмеження, якщо вони є, на продаж або використання актива.
Оцінка справедливої вартості припускає, що операція продажу актива або передачі зобов'язання відбувається або
а) на основному ринку для цього актива або зобов'язання; або
б) за відсутності основного ринку - на найсприятливішому ринку для цього актива або зобов'язання.
Якщо для актива або зобов'язання є основний ринок, то оцінка справедливої вартості представляє ціну на такому ринку (незалежно від того, чи ця ціна є безпосередньо відкритою, чи її оцінку отримано за іншим методом оцінювання), навіть якщо ціна на іншому ринку є потенційно більш сприятливою на дату оцінки.
Щоб мати змогу оцінити справедливу вартість на підставі ціни на відкритому ринку, самому Підприємству не потрібно продавати певний актив або передавати певне зобов'язання на дату оцінки. Навіть якщо немає відкритого ринку, щоб надати інформацію про ціноутворення стосовно продажу актива або передачі зобов'язання на дату оцінки, оцінка справедливої вартості має припускати, що операція відбувається на таку дату, розглянута з погляду учасника ринку, який утримує актив або має зобов'язання. Така уявна операція створює основу для оцінювання ціни продажу актива або передачі зобов'язання.
Справедлива вартість - це ціна, яка була б отримана за продаж актива або сплачена за передачу зобов'язання у звичайній операції на основному (або найсприятливішому) ринку на дату оцінки за поточних ринкових умов (тобто вихідна ціна), незалежно від того, чи спостерігається така ціна безпосередньо, чи оцінена за допомогою іншого методу оцінювання.
Ця ціна не коригується з урахуванням витрат на операцію. Витрати на операцію обліковують відповідно до інших МСФЗ. Витрати на операцію не включають транспортні витрати і не є характеристикою актива чи зобов'язання та будуть різними залежно від того, як Підприємство здійснює операцію з активом чи зобов'язанням.
Оцінка справедливої вартості нефінансового актива враховує здатність учасника ринку генерувати економічні вигоди шляхом найвигіднішого та найкращого використання актива або шляхом продажу його іншому учасникові ринку, який використовуватиме цей актив найвигідніше та найкраще.
Найвигідніше та найкраще використання нефінансового актива враховує таке використання актива, яке є фізично можливим, юридично дозволеним та фінансово обґрунтованим, а саме:
а) використання, яке є фізично можливим, враховує фізичні характеристики актива, які були б взяті до уваги учасниками ринку при визначенні ціни актива (наприклад, місце розташування або розмір об'єкта власності);
б) використання, яке є юридично дозволеним, враховує будь-які юридичні обмеження на використання актива, які були б взяті до уваги учасниками ринку при визначенні ціни актива (наприклад, регулювання зонування, що застосовується до об'єкта власності);
в) використання, яке є фінансово обґрунтованим, враховує, чи генерує використання актива, яке є фізично можливим та юридично дозволеним, адекватний дохід або грошові потоки (враховуючи вартість перетворення актива для такого використання) для отримання інвестиційного доходу, який учасники ринку вимагали б від інвестиції у такий актив, вкладеної для такого використання.
Якщо ціни котирування для передачі ідентичного або подібного зобов'язання або власного інструменту капіталу немає, а ідентичний об'єкт утримує інша сторона як актив, то Підприємство оцінює справедливу вартість зобов'язання або інструменту капіталу з позиції учасника ринку, який утримує ідентичний об'єкт як актив на дату оцінювання.
В таких випадках справедлива вартість зобов'язання або інструменту капіталу оцінюється таким чином:
а) за допомогою ціни котирування на активному ринку на ідентичний об'єкт, утримуваний іншою стороною як актив, якщо така ціна є;
б) якщо такої ціни немає, - за допомогою інших відкритих вхідних даних, таких як ціна котирування на ринку, який не є активним, на ідентичний об'єкт, утримуваний іншою стороною як актив;
в) якщо відкритих цін в а) та б) немає, - за допомогою іншого методу оцінювання, такого як:
(i) дохідний підхід ( метод теперішньої вартості, який враховує майбутні грошові потоки, які учасник ринку очікував би отримувати від утримування зобов'язання або інструменту капіталу як актива);
(ii) ринковий підхід ( користуючись цінами котирування на подібні зобов'язання або інструменти капіталу, утримувані іншими сторонами як активи).
Якщо ціни котирування для передачі ідентичного або подібного зобов'язання або власного інструменту капіталу немає, а ідентичний об'єкт не утримує інша сторона як актив, то Підприємство оцінює справедливу вартість зобов'язання або інструменту капіталу за допомогою методу оцінювання з позиції учасника ринку, який має виконати зобов'язання або випустив права вимоги на капітал.
Справедлива вартість зобов'язання відображає вплив ризику невиконання, який включає, зокрема, власний кредитний ризик (ризик кредитної позиції), який, за припущенням, однаковий до та після передачі зобов'язання, та інших чинників, які можуть вплинути на ймовірність того, що зобов'язання буде або не буде виконане. Такий вплив залежить від того
а) чи є зобов'язання обов'язком надати грошові кошти (фінансове зобов'язання), чи обов'язком надати товари або послуги (нефінансове зобов'язання);
б) умови забезпечення кредитів, пов'язані з зобов'язанням, якщо вони є.
МСФЗ 13 встановлює три рівня вхідних даних для методів оцінки вартості, що використовуються для оцінки справедливої вартості. Ієрархія справедливої вартості встановлює найвищий пріоритет для цін котирування (нескоригованих) на активних ринках на ідентичні активи або зобов'язання (вхідні дані 1-го рівня) та найнижчий пріоритет для закритих вхідних даних (вхідні дані 3-го рівня). Вхідні дані 2-го рівня - це вхідні дані (окрім цін котирування, віднесених до 1-го рівня), які можна спостерігати для актива чи зобов'язання, прямо або опосередковано. Методи оцінки вартості, що застосовуються для оцінки справедливої вартості, мають максимізувати використання доречних відкритих вхідних даних та мінімізувати використання закритих вхідних даних.
Якщо ціна на ідентичний актив або зобов'язання не є відкритою, Підприємство оцінює справедливу вартість, користуючись іншим методом оцінювання, який максимізує використання відповідних відкритих вхідних даних та мінімізує використання закритих вхідних даних.
Підприємство розкриває інформацію, яка допомагає користувачам його фінансової звітності оцінити обидва такі показники:
а) для активів та зобов'язань, що оцінюються за справедливою вартістю на періодичній або неперіодичній основі у звіті про фінансовий стан після первісного визнання, - методи оцінки вартості та вхідні дані, використані для складання таких оцінок;
б) для періодичних оцінок справедливої вартості з використанням важливих закритих вхідних даних (3-го рівня) - вплив оцінок на прибуток або збиток чи інший сукупний дохід за період. |
| Опис облікової політики щодо фінансових активів |
Фінансовий актив - це будь-який актив, що є:
а) грошовими коштами;
б) інструментом власного капіталу іншого суб'єкта господарювання;
в) контрактним правом:
i) отримувати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого суб'єкта господарювання, або
ii) обмінювати фінансові інструменти з іншим суб'єктом господарювання за умов, які є потенційно сприятливими,
або
г) контрактом, розрахунки за яким здійснюватимуться або можуть здійснюватися власними інструментами капіталу суб'єкта господарювання та який є:
i) непохідним інструментом, за який суб'єкт господарювання зобов'язаний або може бути зобов'язаний отримати змінну кількість власних інструментів капіталу,
або
ii) похідним інструментом, розрахунки за яким здійснюватимуться або можуть здійснюватися іншим чином, ніж обміном фіксованої суми грошових коштів або іншого фінансового активу на фіксовану кількість власних інструментів капіталу.
До фінансових активів відносяться:
грошові кошти та їх еквіваленти,
фінансові інвестиції в інструменти власного капіталу іншого суб’єкта господарювання,
боргові цінні папери ( векселі до отримання),
торгова дебіторська заборгованість,
інша дебіторська заборгованість: надані позики та заборгованість, повязана із іншою реалізацією товарів, робіт, послуг.
До фінансових активів не відносяться:
Основні засоби, нематеріальні активи, інвестиційна нерухомість, запаси;
Дебіторська заборгованість, погашення якої не передбачається фінансовими інструментами, а яка погашається шляхом отримання немонетарних активів: аванси видані ( в тому числі передплачені витрати), дебіторська заборгованість з податків та зборів, з ПДВ до відшкодування, з працівниками, з розрахунків за претензіями і відшкодування шкоди (заборгованість не договірного характеру). |
| Опис облікової політики щодо фінансових інструментів |
Підприємство визнає фінансові активи та зобов'язання у своєму балансі (звіті про фінансовий стан), тоді і тільки тоді, коли воно стає стороною договірних положень щодо інструменту.
Визнання, оцінка, представлення та розкриття інформації щодо фінансових інструментів здійснюється у відповідності до вимог МСФЗ 9 «Фінансові інструменти», МСБО 32 «Фінансові інструменти : подання», МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації».
Фінансовий інструмент - це будь-який контракт, який приводить до виникнення фінансового активу у одного суб'єкта господарювання та фінансового зобов'язання або інструменту капіталу у іншого суб'єкта господарювання.
Безумовна дебіторська та кредиторська заборгованість визнається як активи або зобов'язання тоді, коли Підприємство стає стороною договору та, внаслідок цього, набуває юридичне право одержати грошові кошти або юридичне зобов'язання сплатити грошові кошти. Активи, що придбаваються, та зобов'язання, що приймаються внаслідок твердого зобов'язання придбати або продати товари чи послуги, зазвичай не визнаються доти, доки як мінімум, одна зі сторін не виконає свою частину договору. Тобто, при одержанні твердого замовлення, зазвичай актив не визнається (а при розміщенні замовлення не визнається зобов'язання) в момент виникнення відповідного зобов'язання, а визнання відкладається до моменту відвантаження, доставки замовлених товарів або надання замовлених послуг.
Фінансовими інструментами визнаються також договори купівлі або продажу нефінансового об'єкта, розрахунки за якими можуть бути здійснені шляхом заліку зустрічних вимог на нетто-основі грошовими коштами або іншим фінансовим інструментом, або шляхом обміну фінансовими інструментами так, ніби такі договори є фінансовими інструментами, крім тих договорів, які були укладені та продовжують утримуватися з метою одержання або поставки нефінансового об'єкта згідно з очікуваними вимогами Підприємства щодо придбання, продажу або використання. Для таких договорів їх чиста справедлива вартість визнається як актив або зобов'язання в дату виникнення твердого зобов'язання. |
| Опис облікової політики щодо фінансових інструментів за справедливою вартістю через прибуток або збиток |
Фінансовий актив оцінюється за справедливою вартістю через прибуток або збиток, якщо він не оцінюється за амортизованою собівартістю або за справедливою вартістю через інший сукупний дохід.
Однак, Підприємство може на власний розсуд прийняти під час первісного визнання певних інвестицій в інструменти власного капіталу інших підприємств, які в іншому випадку оцінювалися б за справедливою вартістю через прибуток або збиток, безвідкличне рішення про відображення подальших змін справедливої вартості в іншому сукупному доході. Також Підприємство під час первісного визнання має право безвідклично призначити фінансовий актив як такий, що оцінюється за справедливою вартістю через прибуток або збиток, якщо таке рішення усуває або значно зменшує невідповідність в оцінці або визнанні ( "неузгодженість обліку"), що в іншому випадку виникла б при оцінці активів або зобов'язань, або при визнанні прибутків і збитків за ними на різних основах.
Основна сума - це справедлива вартість фінансового активу при первісному визнанні. Проценти складаються з компенсації за часову вартість грошей, за кредитний ризик, пов'язаний із заборгованістю за основною сумою протягом певного періоду, а також за інші основні ризики кредитування та витрати, а також із маржі прибутку.
Підприємство здійснює перекласифікацію всіх охоплених відповідними змінами фінансових активів тоді й лише тоді, коли воно змінює свою бізнес-модель управління фінансовими активами |
| Опис облікової політики щодо фінансових зобов'язань |
Фінансове зобов'язання - це будь-яке зобов'язання, що є:
а) контрактним зобов'язанням:
i) надавати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому суб'єктові господарювання
або
ii) обмінювати фінансові активи або фінансові зобов'язання з іншим суб'єктом господарювання за умов, які є потенційно несприятливими для Товариства,
або
б) контрактом, розрахунки за яким здійснюватимуться або можуть здійснюватися власними інструментами капіталу Товариства, та який є:
i) непохідним інструментом, за яким Товариство зобов'язане або може бути зобов'язане надавати змінну кількість власних інструментів капіталу,
або
i) похідним інструментом, розрахунки за яким здійснюватимуться або можуть здійснюватися іншим чином, ніж обмін фіксованої суми грошових коштів або іншого фінансового активу на фіксовану кількість власних інструментів капіталу Товариства.
До фінансових зобов’язань відноситься:
- Векселі до сплати;
- Облігації випущені;
- Кредити та позики отримані;
- Торгова кредиторська заборгованість.
До фінансових зобов’язань не відноситься:
- Кредиторська заборгованість, погашення якої не передбачається фінансовими інструментами:
аванси отримані ( погашається шляхом вибуття немонетарних активів), кредиторська заборгованість з податків та зборів, з розрахунків по заробітній платі, з податкових зобовязань по ПДВ, з іншими кредиторами ( заборгованість не договірного характеру), створені забезпечення.
Класифікація фінансових зобов'язань
Товариство здійснює класифікацію всіх фінансових зобов'язань як таких, що в подальшому оцінюються за амортизованою собівартістю, за винятком:
(а) фінансових зобов'язань, що оцінюються за справедливою вартістю через прибуток або збиток. Такі зобов'язання, включаючи похідні інструменти, є зобов'язаннями, які надалі оцінюються за справедливою вартістю;
(б) фінансових зобов'язань, що виникають у разі невідповідності передавання фінансового активу критеріям для припинення визнання або в разі застосування підходу подальшої участі.
Товариство має право під час первісного визнання безвідклично призначити фінансове зобов'язання як таке, що оцінюється за справедливою вартістю через прибуток або збиток, якщо це дозволено або якщо таке рішення забезпечує надання більш доречної інформації через одну з таких причин:
(а) воно усуває або значно зменшує невідповідність в оцінці або визнанні ("неузгодженість обліку"), що в іншому випадку виникла б при оцінці активів або зобов'язань, або при визнанні прибутків і збитків за ними на різних основах; або
(б) група фінансових зобов'язань або фінансових активів і фінансових зобов'язань перебуває в управлінні, а її показники ефективності оцінюються на основі справедливої вартості згідно з документально оформленою стратегією управління ризиком або стратегією інвестування, причому інформація про групу для внутрішнього користування подається на цій основі провідному управлінському персоналу Товариства.
Підприємство не проводить перекласифікації жодних фінансових зобов'язань.
Кредиторська заборгованість визнається як зобов'язання тоді, коли Товариство стає стороною договору та, внаслідок цього, набуває юридичне зобов'язання сплатити грошові кошти.
Поточні зобов'язання - це зобов'язання, які відповідають одній або декільком із нижченаведених ознак:
- Керівництво Товариства сподівається погасити зобов'язання або зобов'язання підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців після звітного періоду;
- Керівництво Товариства не має безумовного права відстрочити погашення зобов'язання протягом щонайменше дванадцяти місяців після звітного періоду.
Поточні зобов'язання визнаються за умови відповідності визначенню і критеріям визнання зобов’язань.
Поточні зобов'язання оцінюються у подальшому за амортизованою собівартістю.
Поточну кредиторську заборгованість без встановленої ставки відсотка Товариство оцінює за сумою первісного рахунку фактури, якщо вплив дисконтування є несуттєвим.
Товариство виключає фінансове зобов'язання (або частину фінансового зобов'язання) зі свого звіту про фінансовий стан тоді й лише тоді, коли воно погашається: тобто тоді, коли зобов'язання, передбачене договором, виконано або анульовано, або коли сплив термін його виконання.
Різниця між балансовою вартістю фінансового зобов'язання (або частини фінансового зобов'язання), яке було погашене або передане іншій стороні, та виплаченою компенсацією, включаючи будь-які передані негрошові активи або прийняті зобов'язання, визнається в прибутку або збитку.
Фінансовий актив та фінансове зобов'язання слід згортати і чисту суму подавати в звіті про фінансовий стан, якщо і тільки якщо Товариство:
а) на теперішній час має юридично забезпечене право на згортання визнаних сум;
б) має намір або погасити зобов'язання на нетто-основі, або продати актив й одночасно погасити зобов'язання.
Згортання визнаного фінансового активу та визнаного фінансового зобов'язання і подання чистої суми відрізняються від припинення визнання фінансового активу або фінансового зобов'язання. Хоча згортання не веде до визнання прибутку або збитку, припинення визнання фінансового інструменту не лише спричиняє вибуття раніше визнаної статті зі звіту про фінансовий стан, а й може привести до визнання прибутку або збитку
Наявність юридично забезпеченого права на згортання фінансового активу та фінансового зобов'язання впливає на права та зобов'язання, пов'язані з фінансовим активом та фінансовим зобов'язанням, і може впливати на рівень кредитного ризику та ризику ліквідності. Сама собою наявність права не є достатньою основою для згортання. За відсутності наміру використати право або здійснити одночасне погашення, сума та час майбутніх грошових потоків Товариства залишаються незмінними. Якщо Товариство має намір використати право або здійснити одночасне погашення, то воно здійснює подання активу та зобов'язання на нетто-основі, яке точніше відображає суми та час очікуваних майбутніх грошових потоків, а також ризики, на які ці грошові потоки наражаються. Намір однієї або кількох сторін погасити зобов'язання на нетто-основі без юридичного права здійснювати це, не є достатнім для обґрунтування згортання, оскільки права та зобов'язання, пов'язані з окремим фінансовим активом та фінансовим зобов'язанням, залишаються незмінними |
| Опис облікової політики щодо державних грантів |
Облік та розкриття інформації щодо державних грантів здійснюється Підприємством згідно МСБО 20 «Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу».
Гранти, пов'язані з активами, - це державні гранти, основною умовою надання яких є те, що суб'єкт господарювання, який відповідає критеріям надання грантів, придбає, збудує або іншим чином набуде довгострокових активів. Можуть визначатися також додаткові умови, які обмежують тип чи місце розташування активів або періоди, протягом яких активи слід придбати чи утримувати.
Гранти, пов'язані з доходом, - це інші державні гранти, крім грантів, пов'язаних з активами.
Державні гранти ще називають субсидіями, субвенціями або преміями.
Державні гранти слід визнавати у прибутку або збитку на систематичній основі протягом періодів, у яких Підприємство визнає як витрати відповідні витрати, для компенсування яких ці гранти призначалися. Гранти, пов’язані з доходом, відображаються у звіті про фінансові результати у складі доходу (окремою статтею чи у статті «Інші доходи») .
Для обліку державних грантів Підприємство застосовує метод доходу, згідно з яким грант визнається у прибутку або збитку протягом одного або кількох періодів.
Згідно методу доходу державні гранти слід визнавати у прибутку або збитку на систематичній основі протягом періодів, у яких Підприємство визнає як витрати відповідні витрати, для компенсування яких ці гранти призначалися.
Гранти при визначенні конкретних витрат визнаються у прибутку або збитку у тому самому періоді, коли були визнані відповідні витрати. Гранти, пов'язані з активами, що амортизуються, визнаються у прибутку або збитку протягом тих періодів і в тих пропорціях, у яких визнаються амортизаційні витрати за цими активами.
Державний грант, який стає дебіторською заборгованістю як компенсація за витрати або збитки, які вже були понесені, або метою якого є надання негайної фінансової підтримки Підприємству без майбутніх пов'язаних із ним витрат, визнається у прибутку або збитку за той період, у якому він стає дебіторською заборгованістю.
Державний грант може бути у формі передачі немонетарного активу, наприклад землі або інших ресурсів, у використання Підприємству. За таких обставин оцінюють справедливу вартість немонетарного активу та обліковують і грант, і актив за цією справедливою вартістю.
Державні гранти, пов'язані з активами, включаючи немонетарні гранти за справедливою вартістю, відображаються у звіті про фінансовий стан шляхом визначення гранта як відстроченого доходу, який визнається у прибутку або збитку на систематичній основі протягом строку корисної експлуатації активу.
Надходження та видатки грошових коштів від державних грантів подаються в Звіті про рух грошових коштів окремими статтями, якщо їх суми є значними.
Отримання від держави субвенцій, субсидій або відшкодування витрат від державних фондів відповідає визначенню гранту, пов'язаного з доходом і його слід визнавати у прибутку або збитку на систематичній основі протягом періодів, у яких Підприємство визнає як витрати відповідні витрати, для компенсування яких ці гранти ( субвенції ) призначалися. |
| Опис облікової політики щодо зменшення корисності активів |
МСБО 36 «Зменшення корисності активів Підприємство застосовує для обліку зменшення корисності всіх активів за винятком:
а) запасів ( МСБО 2 "Запаси");
б) контрактних активів та активів, що виникають внаслідок витрат на отримання або виконання контракту, які визнаються відповідно до МСФЗ 15 "Дохід від договорів з клієнтами";
в) відстрочених податкових активів ( МСБО 12 "Податки на прибуток");
г) активів, які виникають внаслідок програм виплат працівникам (МСБО 19 "Виплати працівникам");
ґ) фінансових активів, на які поширюється сфера застосування МСФЗ 9 "Фінансові інструменти";
д) інвестиційної нерухомості, яку оцінюють за справедливою вартістю ( МСБО 40 "Інвестиційна нерухомість");
е) непоточних активів (або ліквідаційних груп), класифікованих як такі, що утримуються для продажу, відповідно до МСФЗ 5 "Непоточні активи, утримувані для продажу, і припинена діяльність".
Для цілей застосування цього розділу:
Вартість при використанні - теперішня вартість оцінених майбутніх грошових потоків, які, за очікуванням, виникнуть від активу або від одиниці, що генерує грошові потоки.
Витрати на вибуття - припустимі витрати, які можна прямо віднести до вибуття активу, за винятком фінансових витрат і витрат з податку на прибуток.
Збиток від зменшення корисності - сума, на яку балансова вартість активу або одиниці, що генерує грошові кошти, перевищує суму його/її очікуваного відшкодування.
Сума очікуваного відшкодування - більша з двох оцінок активу (або одиниці, яка генерує грошові кошти): справедливої вартості мінус витрати на вибуття та його вартості при використанні.
Єдина відмінність між справедливою вартістю активу та його справедливою вартістю за вирахуванням витрат на вибуття є прямі додаткові витрати на вибуття цього активу.
а) Якщо витрати на вибуття настільки незначні, що їх не беруть до уваги, то сума очікуваного відшкодування переоціненого активу обов'язково є близькою до переоціненої суми або більшою від неї. У цьому випадку після застосування вимог до переоцінки малоймовірно, що корисність переоціненого активу зменшилася, а тому немає потреби оцінювати суму очікуваного відшкодування;
б) якщо витрати на вибуття значні і їх беруть до уваги, то справедлива вартість за вирахуванням витрат на вибуття переоціненого активу обов'язково є меншою від його справедливої вартості. Отже, корисність переоціненого активу зменшуватиметься, якщо його вартість при використанні є меншою, ніж його переоцінена сума. У цьому випадку після застосування вимог до переоцінки Підприємство застосовує МСБО 36 для визначення можливості зменшення корисності активу.
Якщо сума очікуваного відшкодування менше балансової вартості активу, різниця визнається збитками від зменшення корисності у звіті про фінансові результати з одночасним зменшенням балансової вартості активу до суми очікуваного відшкодування.
На дату складання фінансової звітності, оцінюючи наявність ознак того, що корисність активу може зменшитися, Підприємство бере до уваги такі показники (зовнішніх та внутрішніх ) джерел інформації:
Зовнішні джерела інформації:
а) є видимі ознаки того, що вартість активу зменшилася протягом періоду значно більше, ніж можна було очікувати, внаслідок плину часу або звичайного використання;
б) протягом періоду відбулися зміни зі значним негативним впливом або вони відбудуться найближчим часом у технологічному, ринковому, економічному або правовому оточенні, в якому діє Підприємство, чи на ринку, для якого призначений актив;
в) ринкові ставки відсотка або інші ринкові ставки доходу від інвестицій збільшилися протягом періоду, і це збільшення, ймовірно, вплине на ставку дисконту, застосовану при обчисленні вартості активу при використанні, і суттєво зменшить суму очікуваного відшкодування активу;
г) балансова вартість чистих активів Підприємства, є більшою, ніж його ринкова капіталізація.
Внутрішні джерела інформації:
ґ) є свідчення застаріння або фізичного пошкодження активу;
д) протягом періоду відбулися суттєві зміни, які негативно вплинуть, або очікується, що вони відбудуться у близькому майбутньому та змінять інтенсивність або спосіб нинішнього чи запланованого використання активу. Ці зміни включають плани припинити використання активу, припинити або реструктуризувати господарську одиницю, до якої належить цей актив, продати його раніше від попередньо очікуваної дати і повторно оцінити строк корисної експлуатації цього активу;
е) наявні свідчення з даних внутрішньої звітності, які вказують, що економічна ефективність активу є або буде гіршою, ніж очікувана.
Оцінка вартості активу при використанні передбачає такі кроки:
а) оцінку майбутніх надходжень і вибуття грошових коштів, що їх мають отримати від безперервного використання активу та його остаточної ліквідації;
Прогнозні оцінки грошових потоків до кінця строку корисної експлуатації активу визначаються екстраполяцією перспективних оцінок грошових потоків, основаних на фінансових бюджетах / прогнозах, із застосуванням темпу зростання на подальші роки.
Оцінкою чистих грошових потоків, що їх отримають (або сплатять) при вибутті активу наприкінці строку його корисної експлуатації, є сума, яку Підприємство очікує отримати від продажу активу в операції між зацікавленими, обізнаними та незалежними сторонами після вирахування оцінених витрат на вибуття. До оцінок майбутніх грошових потоків не включається надходження або вибуття грошових коштів від фінансової діяльності та отриманий або сплачений податок на прибуток.
б) застосування відповідної ставки дисконту до цих майбутніх грошових потоків.
Ставка (ставки) дисконту має (мають) бути ставкою (ставками) до оподаткування, яка відображає (які відображають) поточні ринкові оцінки вартості грошей у часі та ризиків, характерних для активу, на які не були скориговані оцінки майбутніх грошових потоків.
Збиток від зменшення корисності слід негайно визнавати в прибутках чи збитках, якщо актив не обліковують за переоціненою вартістю. Будь-який збиток від зменшення корисності переоціненого активу слід визнавати як зменшення резерву з переоцінки в іншому сукупному прибутку, якщо збиток від зменшення корисності не перевищує суми, включеної до надлишку переоцінки (резерву переоцінки) того самого активу. Такий збиток від зменшення корисності переоціненого активу зменшує резерв переоцінки для такого активу.
Якщо сума оціненого збитку від зменшення корисності більша від балансової вартості активу, з яким вона пов'язана, Підприємство визнає зобов'язання, якщо і тільки якщо цього вимагає будь-який інший стандарт.
Після визнання збитку від зменшення корисності нарахування амортизації активу коригується в майбутніх періодах для розподілу переглянутої балансової вартості активу за вирахуванням його ліквідаційної вартості (якщо вона є) на систематичній основі протягом строку корисної експлуатації, що залишається.
Якщо визнано збиток від зменшення корисності, будь-які пов'язані з ним відстрочені податкові активи або зобов'язання визначають згідно з МСБО 12 "Податки на прибуток", шляхом порівняння переглянутої балансової вартості активу з його податковою базою.
Якщо є яка-небудь ознака того, що корисність активу може зменшитися, суму очікуваного відшкодування слід оцінювати для окремого активу. Якщо неможливо оцінити суму очікуваного відшкодування окремого активу, Підприємство визначає суму очікуваного відшкодування одиниці, яка генерує грошові кошти і до якої належить актив (одиниця активу, яка генерує грошові кошти - найменша група активів, яку можна ідентифікувати і яка генерує надходження грошових коштів, що здебільшого не залежать від надходжень грошових коштів від інших активів або груп активів). |
| Опис облікової політики щодо податку на прибуток |
Витрати з податку на прибуток являють собою суму витрат з поточного та відстроченого податків. Поточний податок визначається як сума податків на прибуток, що підлягають сплаті (відшкодуванню) щодо оподаткованого прибутку (збитку) за звітний період. Поточні витрати Товариства за податками розраховуються з використанням податкових ставок, чинних (або в основному чинних) на дату балансу. |
| Опис облікової політики щодо нематеріальних активів за винятком гудвілу |
Нематеріальні активи Підприємства враховуються і відображаються у фінансовій звітності
згідно МСБО 38 «Нематеріальні активи».
Нематеріальний актив визнається, якщо і тільки якщо:
а) є ймовірність того, що майбутні економічні вигоди, які відносяться до активу, надходитимуть до Підприємства; та
б) собівартість активу можна достовірно оцінити.
Нематеріальними активами визнаються контрольовані Підприємством немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані окремо від підприємства і використовуються Підприємством протягом періоду більше 1 року для виробництва продукції, послуг, в адміністративних цілях або передачі в оренду іншим особам.
Об'єкти нематеріальних активів класифікуються за окремими групами. Клас нематеріальних активів є групою активів, подібних за характером та використанням у діяльності Підприємства. Окремі класи можуть включати:
а) назви брендів;
б) заголовки та назви видань;
в) комп'ютерне програмне забезпечення;
г) ліцензії та привілеї;
ґ) авторські права, патенти та інші права на промислову власність, права на обслуговування та експлуатацію;
д) рецепти, формули, моделі, проекти та прототипи; та
е) нематеріальні активи на етапі розробки.
Зазначені класи поділяються на (об'єднуються у) менші (більші) класи, якщо це приводить до доречнішої інформації для користувачів фінансової звітності.
Для цілей бухгалтерського обліку нематеріальні активи розподіляються за наступними групами:
Група 1 – права користування природними ресурсами;
Група 2 – права користування майном;
Група 3 – права на комерційні позначення;
Група 4 – права на об’єкти промислової власності;
Група 5 – авторське право та суміжні з ним права;
Група 6 – інші нематеріальні активи.
Патенти та ліцензії, придбані на термін більше одного року, визнаються у фінансовій звітності нематеріальними активами. Програмне забезпечення, яке є невід’ємним і необхідним для забезпечення роботи основних засобів, враховується у складі цих об'єктів.
Нематеріальні активи первісно оцінюються за собівартістю. Собівартість - сума сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або справедлива вартість іншої форми компенсації, наданої для отримання активу на час його придбання або створення або (якщо прийнятно) сума, що відноситься на цей актив при первісному визнанні згідно з конкретними вимогами інших МСФЗ. Собівартість включає в себе вартість придбання і витрати пов'язані з доведенням нематеріальних активів до стану, придатного для експлуатації.
Витрати на придбання окремо придбаного нематеріального активу містять:
а) ціну його придбання, включаючи ввізне мито та невідшкодовані податки на
придбання після вирахування торгівельних та інших знижок;
б) будь-які витрати, які можна прямо віднести до підготовки цього активу для
використання за призначенням.
Після первісного визнання нематеріальний актив відображується за собівартістю, яка включає вартість придбання і витрати, пов'язані з доведенням нематеріальних активів до стану, в якому вони придатні до експлуатації, за вирахуванням будь-якої накопиченої амортизації та будь-яких накопичених збитків від зменшення корисності.
Собівартість самостійно створеного нематеріального активу складається із всіх витрат на створення, виробництво і підготовку активу до використання. Витрати на дослідження (науково-дослідні роботи) визнаються витратами в періоді їх виникнення.
. Подальші витрати на нематеріальний актив збільшують вартість
нематеріального активу, якщо:
• існує ймовірність того, що ці витрати призведуть до генерування активом
майбутніх економічних вигід, які перевищать його спочатку оцінений рівень ефективності;
• ці витрати можна достовірно оцінити та віднести до відповідного активу.
Якщо наступні витрати на нематеріальний актив необхідні для підтримки спочатку
оціненої ефективності активу, вони визнаються витратами періоду. |
| Опис облікової політики щодо інвестиційної нерухомості |
Визнання, оцінка та розкриття інформації щодо інвестиційної нерухомості здійснюється у відповідності до вимог МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість».
Інвестиційна нерухомість – нерухомість (земля чи будівля, або частина будівлі, або їх поєднання), утримувана на правах власності або згідно з угодою про фінансову оренду для отримання орендних платежів або збільшення вартості капіталу чи для досягнення обох цілей, а не для використання у виробництві чи для постачання товарів, для надання послуг чи для адміністративних цілей, або продажу в звичайному ході діяльності.
Якщо частина будівлі, переданої в операційну оренду складає більше 80% , то такий об’єкт визнається як інвестиційна нерухомість. Якщо будівлі включають одну частку, яка утримується з метою отримання орендної плати та другу частку для використання у процесі діяльності Підприємства або для адміністративних цілей, в бухгалтерському обліку такі частини об’єкту нерухомості оцінюються та відображаються окре¬мо, якщо вони можуть бути продані окремо.
Інвестиційна нерухомість має визнаватися як актив тоді і тільки тоді, коли:
a) є ймовірність того, що Підприємство отримає майбутні економічні вигоди, пов’язані з цією інвестиційною нерухомістю;
б) собівартість інвестиційної нерухомості можна достовірно оцінити.
Первісна оцінка інвестиційна нерухомість здійснюється за собівартістю. Витрати на операцію включаються до первісної оцінки.
Собівартість придбаної інвестиційної нерухомості включає ціну її придбання та будь-які витрати, які безпосередньо віднесені до придбання.
Подальша оцінка інвестиційної нерухомості здійснюється на основі моделі собівартості і відображується в обліку у відповідності до МСБО 16 «Основні засоби». Амортизацiю на об'єкти iнвестицiйної нерухомостi нараховувати прямолiнiйним методом.
У випадку переведення об’єкту з інвестиційної нерухомості до нерухомості, зайнятої власником, або до запасів, собівартість нерухомості до подальшого обліку має дорівнювати її вартості на дату зміни у використанні.
Визнання інвестиційної нерухомості припиняється при вибутті (продажу або при укладанні угоди про фінансову оренду), або коли інвестиційна нерухомість вилучається з використання на постійній основі і не очікується жодних економічних вигід від її вибуття.
Прибутки або збитки, що виникають через вибуття або ліквідацію інвестиційної нерухомості, слід визначати як різницю між чистими надходженнями від вибуття і балансовою вартістю активу. |
| Опис облікової політики щодо статутного капіталу |
Товариство визнає статутний капітал у складі власного капіталу, сформований у відповідності зі Статутом товариства.
Товариство нараховує дивіденди акціонерам, і визнає їх як зобов'язання на звітну дату лише в тому випадку, якщо вони були оголошені до звітної дати включно.
Порядок розподілу накопиченого прибутку встановлюється на загальних зборах акціонерів. Товариство представляє показники базисного та розбавленого прибутку на акцію щодо своїх звичайних акцій керуючись МСБО 33 «Прибуток на акцію».
Суми базового прибутку на акцію розраховуються шляхом розподілу чистого прибутку за рік, що припадає на власників звичайних акцій Товариства, на середньозважену кількість звичайних акцій в обігу протягом року.
Власний капітал може включати також інші види власного капіталу, що утворюються при застосуванні облікових політик по МСФЗ ( резерв переоцінки, тощо). |
| Опис облікової політики щодо оренди |
Визнання, оцінка, представлення та розкриття операцій з оренди здійснюється у відповідності до вимог МСФЗ 16 «Оренда».
На дату початку оренди орендар визнає актив з права користування та орендне зобов’язання. На дату початку оренди орендар оцінює актив з права користування за собівартістю.
Собівартість активу з права користування складається з:
а) суми первісної оцінки орендного зобов’язання;
б) будь-яких орендних платежів, здійснених на, або до дати початку оренди, за вирахуванням отриманих стимулів до оренди;
в) будь-які первісні прямі витрати, понесені орендарем; та
г) оцінку витрат, які будуть понесені орендарем у процесі демонтажу та переміщення базового активу, відновлення місця, на якому він розташований, або відновлення базового активу до стану, що вимагається умовами оренди, окрім випадків, коли такі витрати здійснюються з метою виробництва. Орендар несе зобов’язання за такими витратами або до дати початку оренди, або внаслідок використання базового активу протягом певного періоду.
Політика нарахування амортизації на орендовані активи, що амортизуються, узгоджена із стандартною політикою Товариства щодо подібних активів.
Після дати початку оренди Товариство як орендар визнає у прибутку або збитку - окрім випадків, коли ці витрати включаються в балансову вартість іншого активу, застосовуючи інші відповідні стандарти, - такі обидві складові:
а) проценти за орендним зобов’язанням; та
б) змінні орендні платежі, не включені в оцінку орендного зобов’язання у тому періоді, у якому сталася подія чи умови, які спричинили здійснення таких платежів. |
| Опис облікової політики щодо оцінки запасів |
Облік і відображення у фінансовій звітності запасів здійснювати відповідно до
МСБО 2 «Запаси».
Запаси - це активи, які:
а) утримуються для продажу у звичайному ході бізнесу;
б) перебувають у процесі виробництва для такого продажу або
в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.
Запаси обліковуються за найменуваннями та за однорідними групами. Одиницею запасів в цілях бухгалтерського обліку вважати найменування запасів.
Запаси класифікуються по однорідних групах:
• сировина і матеріали;
• запасні частини;
• паливо;
• тара і тарні матеріали;
• матеріали передані у виробництво ( незавершене виробництво);
• будівельні матеріали;
• інші матеріали;
• готова продукція;
• малоцінні швидкозношувані предмети
Запаси оцінюються за меншою з таких двох величин: собівартість та чиста вартість реалізації.
Собівартість запасів включає всі витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, понесені під час доставки запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.
Витрати на придбання запасів складаються з ціни придбання, ввізного мита та інших податків (окрім тих, що згодом відшкодовуються Підприємству податковими органами), а також з витрат на транспортування, навантаження і розвантаження та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням сировини, товарів, матеріалів та послуг. Торговельні знижки, інші знижки та інші подібні їм статті вираховуються при визначенні витрат на придбання. Інші витрати включаються в собівартість запасів лише тією мірою, якою вони були понесені при доставці запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення в теперішній стан.
Суму транспортно-заготівельних витрат враховувати в бухгалтерському обліку на окремому субрахунку; списання на витрати – методом розподілу за середнім відсотком між запасами, що вибули, і залишком запасів на кінець звітного місяця за окремими однорідними групами усереднено.
Якщо запаси купуються на умовах відстрочення розрахунків і якщо така угода на придбання фактично містить елемент фінансування, цей елемент ( різниця між ціною придбання за звичайних умов оплати та сплаченою сумою) визнається як витрати на відсотки протягом періоду фінансування.
Чиста вартість реалізації - попередньо оцінена ціна продажу у звичайному ході бізнесу мінус попередньо оцінені витрати на завершення та попередньо оцінені витрати, необхідні для здійснення продажу.
Причинами списання запасів до чистої вартості реалізації є: пошкодження; часткове або повне застаріння; зниження цін продажу; зростання попередньо оцінених витрат на завершення виробництва продукції або попередньо оцінених витрат на збут.
Чиста вартість реалізації для готової продукції на складі визначається по окремих найменуваннях.
Сума будь-якого часткового списання запасів до їх чистої вартості реалізації та всі втрати запасів визнаються витратами періоду, в якому відбувається часткове списання або збиток. Сума будь-якого сторнування будь-якого часткового списання запасів, що виникає в результаті збільшення чистої вартості реалізації, визнається як зменшення суми запасів, визнаної як витрати в періоді, в якому відбулося сторнування.
Підприємство здійснює оцінку вибуття запасів при відпуску у виробництво або іншому вибуттю за методом ФІФО.
Витрати, які виключаються із собівартості запасів і визнаються як витрати періоду, в якому вони понесені, є такі:
а) понаднормові відходи матеріалів, витрати на оплату праці або інші виробничі витрати;
б) витрати на зберігання, крім тих витрат, які зумовлені виробничим процесом і є необхідними для підготовки до наступного етапу виробництва;
в) адміністративні накладні витрати, не пов'язані з доставкою запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведенням у теперішній стан; та
г) витрати на продаж.
Витрати на переробку запасів охоплюють витрати, прямо пов'язані з одиницями виробництва. Вони також включають систематичний розподіл постійних та змінних виробничих накладних витрат, що виникають при переробці сировини та матеріалів у готову продукцію. Постійні виробничі накладні витрати - це ті непрямі витрати на виробництво, які залишаються порівняно незмінними незалежно від обсягу виробництва, такі як амортизація, утримання будівель і обладнання Підприємства, а також витрати на управління та адміністративні витрати. Змінні виробничі накладні витрати - непрямі витрати на виробництво, які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно обсягу виробництва, до яких відносяться витрати на допоміжні матеріали та непрямі витрати на оплату праці.
Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу – обсягу виробленої продукції. До змінних загальновиробничих витрат відносяться витрати по варильному цеху, бродильно-лагерному цеху, вуглекислотному цеху, цехам розливу (склопляшка, ПЕТ-пляшка, КЕГ- тара).
Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з урахуванням бази розподілу – обсягу виробленої продукції виходячи з нормальної потужності звітного періоду
До загальновиробничих постійних витрат відносяться витрати по матеріальному складу, транспорт внутрішнього призначення, благоустрій, лабораторія, ремонтно-механічний цех, КІПіА, ремонтно-будівельний цех, компресорний, цех, електроцех, теплоцех, артскважина.
Загальновиробничі витрати обліковуються відповідно за цехами та підприємством у цілому. До загальновиробничих витрат відносяться:
• витрати, пов'язані з керівництвом виробництва, — заробітна плата і відрахування на соціальні заходи робітників цеху, а також витрати на відрядження апарату управління цеху;
• амортизаційні відрахування обладнання цеху та нематеріальних активів загально виробничого призначення;
• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів загальновиробничого призначення;
• витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;
• витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші витрати на утримання виробничих приміщень;
• витрати на обслуговування виробничого процесу та ін.
Розподіл постійних виробничих накладних витрат на витрати, пов'язані з переробкою, базується на нормальній потужності виробничого устаткування. Нормальна потужність - це очікуваний рівень виробництва, якого можна досягти в середньому протягом кількох періодів або сезонів за звичайних обставин, якщо взяти до уваги зменшення потужності, що виникає в результаті запланованого обслуговування виробництва. Підприємством використовується фактичний рівень виробництва, коли він приблизно дорівнює нормальній потужності. Нормальна виробнича потужність визначена підприємством як виробнича потужність, необхідна для задоволення потреб очікуваних продажів. У випадку роботи Підприємства в режимі нормальної потужності постійні загальновиробничі витрати розподіляються без залишку.
Сума постійних накладних витрат, розподілених на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня виробництва або простоїв. Нерозподілені накладні витрати визнаються витратами того періоду, в якому вони понесені. У періоди високого рівня виробництва сума постійних накладних витрат, розподілених на кожну одиницю виробництва, зменшується так, щоб запаси не оцінювалися вище собівартості. Змінні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничих потужностей пропорційно прямим витратам.
Як база розподілу змінних і постійних розподілених загальновиробничих витрат застосовується обсяг виробленої продукції, виходячи з нормальної потужності звітного періоду.
Нерозподілені загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. У періоди надзвичайно високого рівня виробництва сума постійних накладних витрат, розподілених на кожну одиницю виробництва, зменшується так, щоб запаси не оцінювалися вище собівартості.
8.20. Коли запаси реалізовані, їхня балансова вартість визнається витратами періоду, в якому визнається відповідний дохід.
8.21. До виробничої собівартості за видами продукції (робіт, послуг) включаються:
• прямі матеріальні затрати (сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі, електроенергія, газ)
• прямі витрати на плату праці виробничого персоналу та соціальні відрахування на неї)
• інші прямі витрати (витрати на експлуатацію виробничого обладнання та його амортизацію) |
| Опис облікової політики щодо непоточних активів та груп вибуття, класифікованих як утримувані для продажу |
Підприємство класифікує непоточний актив (або ліквідаційну групу) як утримуваний для продажу, якщо його балансова вартість буде в основному відшкодовуватися шляхом операції продажу, а не поточного використання у відповідності до МСФЗ 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність».
Для цього актив (або ліквідаційна група) має бути придатним для негайного продажу в тому стані, у якому він перебуває на момент продажу, на умовах, яких зазвичай дотримуються при продажі таких активів (або ліквідаційних груп), і цей продаж повинен бути високоймовірним, тобто існує план продажу який, як очікується, буде завершено протягом одного року, та програма пошуку покупця і виконання плану. Операції з продажу включають обмін одних непоточних активів на інші непоточні активи, якщо такий обмін має комерційну сутність відповідно до МСБО 16 "Основні засоби".
Якщо вимоги класифікації непоточного активу (або ліквідаційної групи) як утримуваного для продажу задовольняються після звітного періоду, то цей актив (або ліквідаційна група) не визнається як утримуваний для продажу у фінансовій звітності, призначеній для випуску. Проте, якщо ці вимоги задовольняються після звітного періоду, але до затвердження фінансової звітності для випуску, то Підприємство розкриває цю інформацію в примітках.
Непоточний актив (або ліквідаційна група), що його Підприємство збирається позбутися, не класифікується як утримуваний для продажу, оскільки його балансова вартість, як було попередньо визначено, в основному відшкодовуватиметься під час поточного використання і він повинен був використовуватися до кінця строку його економічного використання, та його, таким чином, слід ліквідувати в інший спосіб, ніж продаж.
Непоточний актив, який було тимчасово вилучено з використання, не обліковується як актив, якого збираються позбутися.
Підприємство оцінює непоточний актив (або ліквідаційну групу), класифікований як утримуваний для продажу, за нижчою з оцінок: або за балансовою вартістю, або за справедливою вартістю з вирахуванням витрат на продаж.
Якщо очікується, що продаж здійснюватиметься довше ніж рік, витрати на продаж оцінюються за їх теперішньою вартістю. Будь-яке збільшення поточних витрат на продаж, яке виникає з плином часу, відображається у звіті про прибутки та збитки як фінансові витрати.
Безпосередньо перед первісною класифікацією активу (або ліквідаційної групи) як утримуваного для продажу, балансова вартість активу (або всіх активів та зобов'язань, що входять до групи) оцінюється згідно з чинними МСФЗ.
Підприємство визнає збиток від зменшення корисності при будь-якому первісному чи подальшому списанні активу (або ліквідаційної групи) до справедливої вартості за вирахуванням витрат на продаж та визнає прибуток при будь-якому подальшому збільшенні справедливої вартості активів мінус витрати на продаж, але цей прибуток не повинен перевищувати кумулятивний збиток від зменшення корисності, вже визнаний відповідно до МСФЗ 5 або МСБО 36. Збиток від зменшення корисності (або будь-який подальший прибуток), визнаний щодо ліквідаційної групи, зменшує (або збільшує) балансову вартість непоточних активів групи.
В разі якщо непоточний актив (або ліквідаційна група) більше не класифікується як утримуваний для продажу, то він оцінюється Підприємством за нижчою з оцінок:
а) балансової вартості активу (або ліквідаційної групи) до того, як він був класифікований як утримуваний для продажу, скоригованої з огляду на амортизацію або переоцінку, які були б визнані, якби актив (або ліквідаційна група) не був би класифікований як такий, що утримується для продажу,
або
б) суми очікуваного відшкодування на дату подальшого рішення щодо відмови від продажу.
Коригування балансової вартості непоточного активу, який більше не класифікується як утримуваний для продажу, включається до складу прибутків та збитків від діяльності, що триває, протягом періоду, коли перестали задовольнятися критерії визнання активу призначеним для продажу. Будь-який прибуток або збиток, визначений за переоціненим непоточним активом (або ліквідаційною групою), класифікованим як утримуваний для продажу, який не відповідає визначенню "припинена діяльність", включається до прибутку чи збитку від діяльності, що триває.
Підприємство подає у звіті про фінансовий стан непоточний актив, класифікований як утримуваний для продажу, та активи ліквідаційної групи, класифікованої як утримувана для продажу, окремо від інших активів. Зобов'язання ліквідаційної групи, класифікованої як утримувана для продажу, подаються у звіті про фінансовий стан окремо від інших зобов'язань. Такі активи і зобов'язання не згортаються і надаються як єдина сума. Основні класи активів та зобов'язань, класифікованих як утримувані для продажу, розкриваються окремо у звіті про фінансовий стан або в примітках. Підприємство подає окремо в Звіті про сукупний дохід ( Звіті про прибутки та збитки ) будь-які сукупні прибутки або витрати, визнані безпосередньо в інших сукупних прибутках, які відносяться до непоточного активу (ліквідаційної групи), класифікованого як утримуваний для продажу |
| Опис облікової політики щодо основних засобів |
Основні засоби Підприємства враховуються і відображаються у фінансовій звітності
відповідно до МСБО 16 «Основні засоби». Основні засоби - це матеріальні об'єкти, що їх:
а) утримують для використання у виробництві або постачанні товарів чи наданні послуг для надання в оренду або для адміністративних цілей;
б) використовуватимуть, за очікуванням, протягом більше одного року.
Собівартість об'єкта основних засобів визнається активом, якщо і тільки якщо:
а) є ймовірність, що майбутні економічні вигоди, пов'язані з об'єктом, надійдуть до Підприємства;
б) собівартість об'єкта можна достовірно оцінити.
Необоротні активи, які не відповідають критеріям визнання основних засобів, визнаються запасами.
Клас основних засобів - це група активів, однакових за характером і способом
використання в діяльності підприємства. Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікувати за наступними групами:
Група 1 – земельні ділянки;
Група 2 – будівлі, споруди і передавальні пристрої
Група 3 – машини та обладнання;
Група 4 – холодильне обладнання з малим строком використання;
Група 5 – транспортні засоби;
Група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі);
Група 7 – зонти, шатри з малим строком використання;
Група 8 – інші основні засоби;
Група 9 – інвентарна тара;
Група 10 – основні засоби, що не введені в експлуатацію;
Основні засоби Підприємства враховуються по об'єктах. Об'єкти, що складаються з
декількох компонентів, що мають різні терміни корисної експлуатації чи тих, що приносять
вигоду підприємству різними способами (що у свою чергу вимагає застосування по
відношенню до них різних норм і методів амортизації), враховувати окремо.
Готові до експлуатації об'єкти, які плануються до використання у складі основних
засобів, до моменту початку експлуатації враховуються у складі групи придбані, але не
введені в експлуатацію основні засоби.
Об'єкти основних засобів, які відповідають критеріям визнання активу, первісно оцінюються за їх собівартістю. Собівартість об'єктів основних засобів складається з:
а) ціни його придбання, включаючи імпортні мита та невідшкодовані податки на
придбання після вирахування торговельних знижок та цінових знижок;
б) будь-яких витрат, які безпосередньо пов'язані з доставкою активу до місця
розташування та приведення його в стан, необхідний для експлуатації у спосіб, визначений
управлінським персоналом;
в) первісної попередньої оцінки витрат на демонтаж, переміщення об'єкта та
відновлення території, на якій він розташований, зобов'язання за якими Підприємство бере на себе або коли купує цей об'єкт, або коли використовує його протягом певного періоду з метою, яка відрізняється від виробництва запасів протягом цього періоду.
Собівартість об'єкта основних засобів - це грошовий еквівалент ціни на дату визнання. Якщо платіж відкладають на строк довший, ніж звичайний строк кредиту, різниця між грошовим еквівалентом ціни і загальними виплатами визнається як відсотки за період кредиту, якщо такі відсотки не капіталізують згідно з МСБО 23.
Собівартість активу, створеного власними силами, визначається з використанням тих самих принципів, як і для придбаного активу. Виготовленi власними силами основнi засоби оцiнюються за фактичними прямими витратами на їх створення. У момент введення в експлуатацiю їх вартiсть порiвнюється з вартiстю вiдшкодування вiдповiдно до МСБО 36 "Зменшення корисностi активiв".
Собівартість об'єкта основних засобів, утримуваного орендарем за угодою про фінансову оренду, визначається згідно з МСФЗ 16 «Оренда».
Після первісного визнання активом, об'єкт основних засобів обліковується за його собівартістю мінус будь-яка накопичена амортизація та будь-які накопичені збитки від зменшення корисності.
Собівартістю об'єктів основних засобів, що надходять на баланс Підприємства на протязі року, визнається їх первісна вартість, що дорівнює собівартості придбання, визначеною згідно МСБО 16.
Земельні ділянки, на які у Товариства наявні документи на право власності, відображені в балансі за первісною вартістю (собівартістю).
Підприємство не визнає в балансовій вартості об’єкта основних засобів витрати на поточний ремонт та технічне обслуговування об’єкту, в тому числі і орендованих основних засобів. Ці витрати визнаються в прибутку чи збитку періоду, коли вони понесені. В балансовій вартості об’єкта основних засобів визнаються ( капіталізуються ) такі подальші витрати, які задовольняють критеріям визнання активу.
Якщо при заміні одного з компонентів складних об'єктів основних
засобів виконані умови визнання матеріального активу, то відповідні витрати додаються до
балансової вартості складного об'єкта, а операція по заміні розглядається як реалізація
(вибуття) старого компонента. |
| Опис облікової політики щодо забезпечень |
Забезпечення визнається. якщо:
а) Товариство має існуюче зобов'язання (юридичне чи конструктивне) внаслідок минулої події;
б) ймовірно, що вибуття ресурсів, які втілюють у собі економічні вигоди, буде необхідним для виконання зобов'язання;
в) можна достовірно оцінити суму зобов'язання.
Минула подія, яка спричиняє появу існуючого зобов'язання, називається подією, яка створює зобов'язання. Щоб подія була такою, що створює зобов'язання, треба, щоб Товариство не мало реальної альтернативи виконанню зобов'язання, створеного подією. Це відбувається лише:
а) якщо виконання зобов'язання може бути примусово забезпечене в судовому порядку, або
б) у разі конструктивного зобов'язання, в якому подія (яка може бути дією Товариства) створює обґрунтоване очікування в інших сторін, що Товариство виконає своє зобов'язання.
Товариство створює резерв витрат на оплату щорічних (основних та додаткових) відпусток. Розмір створеного резерву оплати відпусток підлягає інвентаризації на кінець року. Розмір відрахувань до резерву відпусток, включаючи відрахування на соціальне страхування з цих сум, розраховуються виходячи з кількості днів фактично невикористаної працівниками відпустки та їхнього середньоденного заробітку на момент проведення такого розрахунку. Також можуть враховуватися інші об’єктивні фактори, що впливають на розрахунок цього показника. У разі необхідності робиться коригуюча проводка в бухгалтерському обліку згідно даних інвентаризації резерву відпусток. |
| Опис облікової політики щодо визнання доходу від звичайної діяльності |
Дохід визнається за методом нарахування.
Дохід – це збільшення економічних вигід протягом облікового періоду у вигляді надходження чи збільшення корисності активів або у вигляді зменшення зобов’язань, результатом чого є збільшення чистих активів, за винятком збільшення, пов’язаного з внесками акціонерів.
Дохід визнається у звіті про прибутки та збитки за умови відповідності визначенню та критеріям визнання. Визнання доходу відбувається одночасно з визнанням збільшення активів або зменшення зобов’язань.
Дохід від продажу активів визнається у прибутку або збитку в разі задоволення всіх наведених далі умов:
а) Товариство передало покупцеві суттєві ризики і вигоди, пов’язані з власністю на активи;
б) за Товариством не залишається ані подальша участь управлінського персоналу у формі, яка зазвичай пов’язана з володінням, ані ефективний контроль за проданими активами;
в) суму доходу можна достовірно оцінити;
г) ймовірно, що до Товариства надійдуть економічні вигоди, пов’язані з операцією;
та
ґ) витрати, які були або будуть понесені у зв’язку з операцією, можна достовірно оцінити.
Дохід за фінансовим активом або фінансовим зобов’язанням, що оцінюється за справедливою вартістю, визнається у прибутку або збитку.
Товариство застосовує МСФЗ 15 «Дохід від договорів з клієнтами» тільки якщо контрагентом за цим договором є клієнт. Клієнт - це сторона, яка уклала з Товариством договір про отримання товарів чи послуг, які є результатом звичайної діяльності Товариства в обмін на компенсацію. Контрагент за договором не є клієнтом, якщо, наприклад, контрагент уклав з Товариством договір з метою взяти участь у діяльності або процесі, в якому сторони договору спільно беруть на себе ризики та спільно користуються вигодами, які є результатом такої діяльності або процесу (наприклад, розробка активу в угоді про співпрацю), а не з метою отримати результати звичайної діяльності Товариства.
Товариство застосовує МСФЗ 15 до всіх договорів з клієнтами, за винятком таких:
а) угод про оренду;
б) страхових контрактів;
в) фінансових інструментів та інших контрактних прав чи зобов'язань, що належать до сфери застосування МСФЗ 9, 10, 11, МСБО 27 та 28; та
г) негрошових обмінів між суб'єктами господарювання у тій самій лінії бізнесу з метою спрощення здійснення продажів клієнтам або потенційним клієнтам.
Товариство визнає дохід унаслідок передачі обіцяних товарів або послуг клієнтам у сумі, що відображає компенсацію, на яку Товариство очікує мати право в обмін на ці товари або послуги у відповідності до МСФЗ 15 «Дохід від договорів з клієнтами».
Виручка від передавання передбачених контрактом товарів або послуг клієнтам визнається у сумі, яка відображає очікувану в обмін на такі товари чи послуги винагороду. Тобто, визнання виручки відображає передачу товарів і послуг. Застосування такого принципу залежатиме від фактів та обставин, передбачених контрактом із клієнтом. Цей принцип реалізується через п’ятиступеневу модель, яка застосовуватиметься до всіх контрактів із клієнтами, і включає такі етапи: 1. Ідентифікація контракту з клієнтом. 2. Визначення зобов’язань за контрактом. 3. Визначення ціни угоди. 4. Ідентифікація ціни угоди для виконання зобов’язань за контрактом. 5. Визнання виручки під час виконання зобов’язань.
Виручка ( дохід) від сервісного договору буде ділитися на два компонента: виручка від продажу активу (визначається за справедливою вартістю) і власне виручка від продажу товару (надання послуг), яка буде визнаватися в розмірі меншому, ніж обумовлено в договорі, на суму виділеного компонента.
На момент укладення договору Товариство оцінює товари або послуги, обіцяні в договорі з клієнтом, та визначає як зобов'язання щодо виконання кожну обіцянку передати клієнтові або
(а) товар чи послугу (або сукупність товарів чи послуг), які є відокремленими;
або
(б) серію відокремлених товарів або послуг, які по суті є однаковими та передаються клієнтові за однією і тією самою схемою
Товар або послуга, обіцяні клієнтові, є відокремленими, якщо виконуються обидва такі критерії:
(а) клієнт може мати вигоду від товару або послуги або саму по собі, або разом з іншими ресурсами, які клієнт може легко отримати (тобто цей товар або послуга здатна бути відокремленою); та
(б) обіцянку Товариства передати товар або послугу клієнтові можна відокремити від інших обіцянок у даному договорі (тобто товар або послуга є відокремленою у контексті даного договору).
Товариство визнає дохід, коли (або у міру того, як) воно задовольняє зобов'язання щодо виконання, передаючи обіцяний товар або послугу (тобто актив) клієнтові. Актив передається, коли (або у міру того, як) клієнт отримує контроль над таким активом.
Контроль над активом означає здатність керувати використанням активу та отримувати практично всю решту вигід від нього. Контроль включає в себе спроможність заборонити іншим суб'єктам господарювання керувати використанням активу та отримувати вигоди від нього. Вигоди від активу - це потенційні грошові потоки (надходження грошових коштів або економія грошових коштів, які вибувають), які можуть бути отримані безпосередньо чи опосередковано.
Товариство передає контроль над товаром або послугою з плином часу, і, отже, задовольняє зобов'язання щодо виконання та визнає дохід з часом, якщо виконується один з таких критеріїв:
(а) клієнт одночасно отримує та споживає вигоди, що надаються внаслідок виконання Товариством у процесі виконання;
(б) виконання Товариством створює або вдосконалює актив (наприклад, незавершене виробництво), який контролюється клієнтом у процесі створення або вдосконалення активу; або
(в) виконання Товариством не створює активу з альтернативним використанням для Товариства і воно має юридично обов'язкове право на отримання платежу за виконання, завершене до сьогодні.
Оцінка того, чи має актив альтернативне використання для Товариства здійснюється на момент укладення договору.
Щоб визначити момент часу, у який клієнт отримує контроль над обіцяним активом, а Товариство задовольняє зобов'язання щодо виконання, Товариство розглядає вимоги щодо контролю. Крім того, Товариство розглядає показники передачі контролю, серед яких, зокрема, такі:
(а) Товариство має поточне право на оплату за актив - якщо клієнт у даний час зобов'язаний заплатити за актив, тоді це може означати, що клієнт отримав можливість спрямовувати використання, і отримав практично всі інші вигоди від активу, отриманого в обмін на оплату.
(б) Клієнт має право власності на актив - право власності може вказувати на те, яка сторона договору спроможна направляти використання активу та отримати практично всі інші вигоди від нього, або обмежити доступ інших суб'єктів господарювання до цих вигід.
(в) Товариство передало фізичне володіння активом ( крім угод про продаж з подальшим викупом, про зберігання та продаж, а також у деяких угодах про поставку товару, в яких клієнт чи покупець може фізично володіти активом, контроль над яким здійснює продавець).
(г) Клієнт має істотні ризики та винагороди, пов'язані з володінням активом;
(ґ) Клієнт прийняв актив.
Для кожного зобов'язання щодо виконання Товариство визначає на момент укладення договору, чи задовольнить воно це зобов'язання щодо виконання з плином часу, чи ж воно задовольнить це зобов'язання щодо виконання у певний момент часу.
Для кожного зобов'язання щодо виконання, що задовольняється з плином часу, Товариство визнає дохід протягом певного часу, оцінюючи прогрес на шляху до повного задоволення такого зобов'язанням щодо виконання, використовуючи метод оцінювання прогресу за результатами. Методи оцінки за результатом передбачають визнання доходу на основі прямих оцінок вартості для клієнта товарів або послуг, переданих на сьогоднішній день, по відношенню до решти товарів чи послуг, обіцяних за договором. До методів оцінювання за результатом належать, зокрема, аналіз виконання, завершеного на сьогоднішній день, оцінки досягнутих результатів, здійснені етапи, час, що минув, та кількість виготовлених чи переданих одиниць. В кінці кожного звітного періоду Товариство проводить переоцінку прогресу на шляху до повного задоволення зобов'язань щодо виконання, що задовольняються з плином часу.
Якщо Товариство має право на компенсацію від клієнта у сумі, яка безпосередньо відповідає вартості для клієнта зобов'язання, виконаного Товариством на сьогоднішній день, Товариство може визнавати дохід у сумі, на яку воно має право виставити рахунок.
Коли (або як тільки) зобов'язання щодо виконання задоволене, Товариство визнає як дохід величину ціни операції (яка не включає оцінок змінної компенсації, що є обмеженими ), яка віднесена на це зобов'язання щодо виконання. Щоб визначити ціну операції, Товариство розглядає умови договору та свою звичну практику бізнесу. Ціна операції - це величина компенсації, яку Товариство очікує отримати право в обмін на передачу клієнтові обіцяних товарів або послуг за винятком сум, зібраних від імені третіх осіб (наприклад, деяких податків на продаж). |
| Опис облікової політики щодо торговельної та іншої кредиторської заборгованості |
Зобов'язання - існуюче зобов'язання Підприємства, яке виникає в результаті минулих подій і погашення якого, за очікуванням, призведе до вибуття ресурсів Підприємства, котрі втілюють у собі економічні вигоди.
Подія, що зобов'язує - подія, що створює юридичне чи конструктивне зобов'язання, яке призводить до того, що Підприємство не має реальної альтернативи виконанню зобов'язання.
Юридичне зобов'язання - зобов'язання, яке виникає внаслідок
а) контракту (внаслідок його явних чи неявних умов);
б) законодавства, або
в) іншої дії закону.
Конструктивне зобов'язання - зобов'язання, яке є наслідком дій Підприємства, коли:
а) Підприємство вказало іншим сторонам, що воно візьме на себе певну відповідальність згідно з порядком, установленим його минулою практикою, опублікованими політиками чи достатньо конкретною поточною заявою;
б) як наслідок, Підприємство створило обґрунтоване очікування у інших сторін, що воно виконає ці зобов'язання.
Торговельна кредиторська заборгованість є зобов'язанням оплатити товари або послуги, що були отримані чи надані, на які виставлені рахунки або які офіційно узгоджені з постачальником;
Нарахування є зобов'язанням оплатити товари або послуги, що були отримані або надані, але не були сплачені, на них не були виставлені рахунки або вони не були офіційно узгоджені з постачальником, включаючи суми, які підлягають виплаті працівникам (наприклад, суми, пов'язані з нарахованою оплатою відпусток).
Зобов'язання Підприємство класифікує на не поточні (довгострокові) (строк погашення понад 12 місяців) і поточні.
Поточні зобов’язання - це зобов’язання, які відповідають одній або декільком із нижченаведених ознак:
- Підприємство сподівається погасити зобов’язання або зобов’язання підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців після звітного періоду;
- Підприємство не має безумовного права відстрочити погашення зобов’язання упродовж щонайменше 12 місяців після звітного періоду.
Поточні зобов’язання визнаються за умови відповідності визначенню критеріям визнання зобов’язань.
Підприємство здійснює переведення частини не поточної (довгострокової) кредиторської заборгованості до складу короткострокової, коли за умовами договору до повернення
частини суми боргу залишається менше 365 днів. |
| Опис облікової політики щодо торговельної та іншої дебіторської заборгованості |
Визнання, подання, класифікація та розкриття інформації щодо дебіторської заборгованості здійснюється відповідно до МСФЗ 9 «Фінансові інструменти», МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття», МСФЗ 15 «Дохід від договорів з клієнтами» та МСБО 1 «Подання фінансових звітів».
Дебіторська заборгованість поділяється на поточну (термін погашення протягом 12 місяців з дати фінансової звітності) та непоточну (термін погашення більше 12 місяців з дати фінансової звітності). Підприємство здійснює переведення частини непоточної (довгострокової) дебіторської заборгованості до складу поточної (короткострокової), коли за умовами договору до погашення частини суми заборгованості залишається менше 365 днів.
Підприємство з метою обліку та складання фінансової звітності виділяє види дебіторської заборгованості, які:
а) Відносяться до фінансових активів:
торгова дебіторська заборгованість,
інша дебіторська заборгованість: надані позики та заборгованість, повязана із реалізацією товарів, робіт, послуг.
б) не відносяться до фінансових активів:
Дебіторська заборгованість, погашення якої не передбачається фінансовими інструментами, а яка погашається шляхом отримання немонетарних активів: аванси видані ( в тому числі передплачені витрати), дебіторська заборгованість з податків та зборів, з ПДВ до відшкодування, з працівниками, з розрахунків за претензіями і відшкодування шкоди (заборгованість не договірного характеру).
Позики та інша дебіторська заборгованість, які є фінансовими активами, утримуються Підприємством за бізнес-моделлю, метою якої є утримання активів для одержання договірних грошових потоків. Управління ними здійснюється для реалізації грошових потоків шляхом одержання договірних платежів протягом строку дії інструмента. Позики та дебіторська заборгованість - це непохідні фінансові активи з фіксованими платежами або платежами, які підлягають визначенню та не мають котирування на активному ринку,
За винятком торговельної дебіторської заборгованості, Підприємство під час первісного визнання оцінює позики та іншу дебіторську заборгованість, які є фінансовими активами, за їх справедливою вартістю плюс витрати на операцію, що можуть бути безпосередньо віднесені на придбання або випуск цього фінансового активу. Витрати за операцією — це додаткові витрати, що безпосередньо належать до придбання або вибуття фінансового активу і включають, крім іншого: винагороди агентам, консультантам, брокерам, біржам, а також невідшкодовані податки та збори.
Справедливою вартістю при первісному визнанні зазвичай є ціна операції (тобто справедлива вартість наданої або отриманої компенсації), підтвердженням якої можуть бути інші поточні угоди з тим самим фінансовим інструментом, що спостерігаються на ринку.
Різниця між справедливою вартістю дебіторської заборгованості при первісному визнанні та її дисконтованою вартістю на дату виникнення заборгованості, в разі її наявності списується на збиток від первісного визнання активу, з подальшою амортизацією цієї різниці протягом періоду погашення. Якщо дебіторська заборгованість погашається достроково, то неамортизований залишок різниці відображається у звіті про сукупний дохід того періоду, в якому відбулося дострокове погашення.
При первісному визнанні справедлива вартість довгострокової позики або довгострокової дебіторської заборгованості, оцінюється за теперішньою вартістю всієї майбутньої грошової виручки, дисконтованої за переважною ринковою ставкою (ставками) відсотка для подібного інструмента (подібного з точки зору валюти, строку, типу ставки відсотка й інших чинників) із аналогічним кредитним рейтингом. Будь-яка додаткова сума, надана в кредит, є витратою або зменшує дохід, якщо вона не відповідає критеріям для визнання як актив якогось іншого типу.
Довгострокові позики та довгострокова дебіторська заборгованість є фінансовими активами, що утримуються Підприємством в рамках бізнес-моделі, мета якої досягається як шляхом одержання договірних грошових потоків, так і шляхом продажу фінансових активів.
Управління ними здійснюється як для реалізації грошових потоків шляхом одержання договірних платежів протягом строку дії інструмента, так і класифікації їх як доступних для продажу, в разі якщо такий продаж забезпечує зменшення збитків від подальшого знецінення таких фінансових інструментів.
Довгострокові позики та довгострокова дебіторська заборгованість після первинного визнання обліковуються за справедливою вартістю з визнанням змін їх вартості в іншому сукупному доході. Такі фінансові активи обліковуються на окремому субрахунку бухгалтерського обліку від позик та дебіторської заборгованості, що утримуються до погашення і класифіковані як такі, що оцінюються та обліковуються за аморизованою собівартістю.
Торгова дебіторська заборгованість – це безумовні права на компенсацію від клієнта у сумі, яка безпосередньо відповідає вартості для клієнта зобов'язання Підприємства поставити продукцію, товари, роботи чи послуги, виконаного Підприємством на сьогоднішній день, і на яку Підприємство визнало дохід. Торгова дебіторська заборгованість – це фінансовий актив, який являє собою контрактне право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого суб’єкта господарювання.
Рахунки, які Підприємство виставляє покупцям чи замовникам називають рахунками до отримання (грошових коштів чи їх еквівалентів). Рахунки до отримання являють собою суми грошових коштів, що не були сплачені і є заборгованістю клієнтів за товари, роботи чи послуги, що були реалізовані, виконані чи надані в ході одного звичайного операційного циклу. Окремі сальдо рахунків до отримання з кредитовим сальдо (в залежності від переплати чи попередньої оплати) визнаються зобов'язаннями. Ці кредитові сальдо не включаються до дебіторської заборгованості.
При первісному визнанні Підприємство оцінює торговельну дебіторську заборгованість за ціною операції (згідно з визначенням, наведеним у МСФЗ 15), якщо торговельна дебіторська заборгованість не містить значного компоненту фінансування, або якщо на момент укладення договору очікується, що період між часом, коли Підприємство передає обіцяний товар або послугу клієнтові, та часом, коли клієнт платить за такий товар або послугу, становитиме не більше одного року.
Позики та дебіторська заборгованість, які є фінансовими активами, що утримуються для отримання грошових потоків шляхом одержання договірних платежів протягом строку дії інструмента, після первинного визнання обліковуються за амортизованою собівартістю із застосовуванням методу ефективного відсотка. Ефективна ставка відсотка - це ставка, яка точно дисконтує очікуваний потік майбутніх грошових платежів від строку погашення до поточної чистої балансової вартості фінансового активу. Амортизована собівартість - це первісна вартість інструмента мінус виплати основної суми, плюс (або мінус) накопичена амортизація будь якої різниці між цією первісною сумою та сумою погашення та мінус будь-яке зменшення корисності. Строк погашення та періодичність погашення встановлюється виходячи з прогнозованих даних на підставі попереднього досвіду. |
| Опис облікової політики щодо доходів та витрат від продажу |
Дохід визнається у звіті про прибутки та збитки, коли виникає зростання майбутніх економічних вигід, пов'язаних зі збільшенням активу або зі зменшенням зобов'язання, і його можна достовірно оцінити. Це означає, що визнання доходу відбувається одночасно з визнанням збільшення активів або зменшення зобов'язань (наприклад, чисте збільшення активу в результаті продажу товарів або надання послуг чи зменшення зобов'язань у результаті відмови від боргу, який підлягає сплаті).
Процедури, що їх застосовують на практиці для визнання доходу (наприклад, вимога щодо необхідності заробити дохід) є застосуванням критеріїв визнання. Такі процедури спрямовані на обмеження визнання як доходу тільки тими статтями, які можуть бути достовірно оцінені і мають достатній рівень упевненості.
Доходи Підприємства визнаються на основі принципу нарахування, коли існує
впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигід, а сума
доходу може бути достовірно визначена.
Визначення доходу включає дохід від звичайної діяльності і прибуток від інших операцій. Власне доходи виникають під час звичайної діяльності Підприємства, в тому числі: продаж, гонорари, відсотки, дивіденди, роялті та орендна плата.
Прибуток від інших операцій відображає інші статті, які відповідають визначенню доходу, і може виникати або не виникати в ході звичайної діяльності. Прибуток від інших операцій означає збільшення економічних вигід, а отже, своєю суттю не відрізняється від доходу і включає прибутки, отримані в результаті вибуття непоточних активів.
Визначення доходу включає також нереалізований прибуток, наприклад, такий, що виникає в результаті переоцінки ринкових цінних паперів, і такий, що є результатом зростання балансової вартості довгострокових активів. Коли прибуток від інших операцій визнається в звіті про прибутки та збитки, він відображається окремо, оскільки ця інформація є корисною для прийняття економічних рішень. Прибуток від інших операцій відображається за вирахуванням пов'язаних з ним витрат.
Дохід може також виникати в результаті погашення зобов'язань. Наприклад, Підприємство може надати товари або послуги позикодавцеві для погашення зобов'язання повернути непогашену позику.
Дохід, який виникає в результаті використання третіми сторонами активів Підприємства, що приносять відсотки та дивіденди, визнається у прибутку або збитку, якщо: є ймовірність, що економічні вигоди, пов’язані з операцією, надходитимуть до Підприємства, або можна достовірно оцінити суму доходу.
Дохід за фінансовим активом або фінансовим зобов’язанням, що оцінюється за справедливою вартістю, визнається у прибутку або збитку.
Дохід, який виникає в результаті використання третіми сторонами активів Підприємства, що приносять відсотки та дивіденди, визнається на такій основі:
а) відсотки визнаються із застосуванням методу ефективної ставки відсотка. Ефективна ставка відсотка - це ставка, яка точно дисконтує попередньо оцінені майбутні платежі або надходження грошових коштів упродовж очікуваного строку дії фінансового інструмента та, якщо доцільно, протягом коротшого періоду, до його балансової вартості. У разі розміщення депозитів на звичайних умовах ефективна ставка відсотка відповідає номінальній. Незвичайними умовами розміщення депозитів є суттєве відхилення номінальної ставки відсотка від ставок за подібними депозитами;
б) дивіденди визнаються, коли встановлюється право Підприємства на їх отримання.
Коли виникає невизначеність щодо отримання суми, яку вже включено до суми доходу, неотримана сума (або сума, щодо якої перестає існувати ймовірність відшкодування), визнається як витрати, а не як коригування суми первісно визнаного доходу. |